Лінкевич Павло Олександрович "Фрімен"
Лінкевич Павло Олександрович
16 серпня 1986р. - 02 березня 2024р.
Старший солдат Збройних сил України,
учасник російсько-української війни
Лінкевич Павло Олександрович народився в місті Соснівка, Червоноградського району, Львівської області, а проживав у м. Великі Мости Червоноградського району. У 2003 році закінчив Великомостівську школу-ліцей, після чого одразу вступив до університету імені Лесі Українки в місті Луцьк на спеціальність "економіст-міжнародник, перекладач з іноземних мов". Павло володів англійською, німецькою та польською мовами досконало.
Працював у різних фірмах на різних посадах, таких як начальник пуско-налагоджувальних робіт і технічний директор. Останнім часом працював в іноземній фірмі на посаді керуючого проєктами, де були потрібні спеціалісти зі знанням іноземних мов. Паралельно навчався в Київській міжнародній академії за спеціальністю "Проєктні роботи на виробництві".
У 2014 році Павло одружився і почав проживати у місті Жовква. Він мав багато хобі: малював картини, займався фотозйомкою, яку робив у подарунок, писав музику і під час студентських років підробляв діджеєм під псевдонімом Павло Лінко.
24 серпня 2024 року військові друзі запустили "шахеда" з написом "за Павла Лінко" на Курськ. У його честь було започатковано великий грант на підтримку ЗСУ. Павло був дуже доброю людиною, як писали викладачі університету Лесі Українки: доброзичливим, справедливим, щирим, чесним і порядним. Він бачив у людях лише хороші сторони.
Як тільки почалася війна, через три тижні Павло пішов до армії добровольцем, хоч і був комісований. Він дуже любив свою Батьківщину і мріяв бачити Україну процвітаючою державою, а народ — щасливим. Павло наголошував, що всі повинні бути рівні перед законом.
Службу почав старшим солдатом у військовій частині 0910, спочатку в Стрию, потім у 710 штурмовій бригаді, яку передислокували в місто Костянтинівка Донецької області. Його позивний був "Фрімен", що означає "вільна людина". Павло займався важкою атлетикою, тренував хлопців, навіть на війні використовував тренажери, куплені за власні кошти.
Останній бій Павло прийняв у селі Іванівське Бахмутського району Донецької області. Він пішов на завдання пораненим, оскільки не вистачало людей. Того дня його призначили командиром взводу. Павло завжди сумлінно виконував бойові завдання, мав при собі 15 військових книг, вивчав тактику війни і ведення бою.
Побратими згадували, що він був безстрашним, і всі йшли за ним у бій, повністю довіряючи йому своє життя. Його позивний повністю відповідав його внутрішньому світу, Павло був людиною, яка не боялась говорити правду, відстоювати свою думку, свої принципи та ідеологію, які завжди були українськими.
Загинув 2 березня 2024 року поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району, Донецької області у віці 37 років.
Побратимам важко без нього. Вони часто приїжджають на могилу, іноді по 16 людей, коли на ротації. Вони привезли прапор України з емблемою їхньої штурмової бригади на честь Павла.
У Павла залишилася дружина і син, якого любив більше за своє життя, а також батьки, сестра і брат.
Указом Президента України № 371/2024 від 21 червня 2024 року за значний особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, з нагоди Дня Кіборгів — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений орденом “Хрест Героя”, наказ командира в/ч Т0140 №248 від 19.08.2025р.
Нагороджений почесним званням "Герой Великомостівської територіальної громади" (посмертно).
