Пошук

Наші Герої

Дулько Ігор Миколайович

26 січня 1996р. — 17 березня 2018р.

Сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Народився 1996 року в місті Великі Мости (Сокальський район, Львівська область).

На війну пішов добровольцем — перервав навчання у ВНЗ. Пройшов підготовку в НЦ ДПСУ ім. Момота; з весни 2016 року проходив службу в Мукачівському прикордонному загоні. Станом на лютий 2017 року займав посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1-ї категорії Краматорського ПЗ; сержант.

17 березня 2018 року увечері в одному з бліндажів у прикордонного наряду, що здійснював прикриття та охорону КПВВ «Майорське» (дорожній коридор «Горлівка — Бахмут»), здетонувала ручна осколкова граната. Сержант Ігор Дулько помер, старший прапорщик Душко А. О. дістав поранення середньої тяжкості.

Без Ігоря залишились батьки.

22 березня 2018 року похований у місті Великі Мости Червоноградського району.

Указом Президента України № 110/2018 від 26 квітня 2018 року «за значний особистий внесок у справу охорони державного кордону, захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, відродження військово-історичної спадщини та з нагоди Дня прикордонника» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).



Каплунов Дмитро Віталійович

Герой України

4 грудня 1980р. — 1 грудня 2019р.

Полковник (посмертно) Служби безпеки України

Учасник російсько-української війни

Командир групи відділу Центру спеціальних операцій «А». Герой України (2019. посмертно).

Народився у сім'ї військових у місті Великі Мости, Львівської області. Закінчив 9 класів Соснівської школи №13, після чого переїхав у Харків, де продовжив навчання у школі № 153 міста Харкова. Батько і молодший брат також військовослужбовці (батько — прикордонник).

У 2002 році з відзнакою закінчив Національну Академію прикордонних військ України імені Б.Хмельницького. З 2002 по 2004 роки проходив службу у КНЦ ДПСУ на посаді заступника командира роти. В 2004 році пройшов випробування і став співробітником ЦСО «А» СБУ (кінологічний відділ). З перших днів російсько-української війни є її учасником.

Загинув 1 грудня 2019 року в Донецькій області, поблизу села Староласпа Донецької області. В ніч з 30 листопада на 1 грудня група спецпризначення «Альфа» СБУ виконувала бойову задачу з ведення розвідки і спостереження у «сірій зоні» в районі с. Староласпа. Вночі, під час переходу групи після виконання задач, стався підрив на міні. Внаслідок вибуху підполковник Каплунов загинув на місці, а ще двоє офіцерів зазнали поранень — Денис Волочаєв помер вже під час евакуації. Група забрала зброю та документи Дмитра Каплунова, а його тіло залишилося на місці вибуху і було захоплене бойовиками 1 ОМСБр. Передача тіла українській стороні відбулася 7 грудня.

31 травня 2021 року на фасаді школи № 153, де навчався Дмитро Каплунов, встановили меморіальну дошку.

Нагороди:

- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (3 грудня 2019, посмертно) — за героїзм і особисту мужність, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

- Орден «За мужність» III ст. (12 жовтня 2017) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій, зразкове виконання службових обов'язків.



Булик Олександр Михайлович

12 жовтня 1972р. - 9 січня 2020р.

Підполковник медичної служби

Народисвя 12 жовтня 1972 р. у м. Великі Мости.
Родина Буликів родом з Великих Мостів. У 1978 р. батьків, як молодих спеціалістів (Булик М.В. - лікар, Булик Л.І. - вчитель) скерували на роботу у с. Хлівчани.
У 1979 році Олександр був зарахований у 1 клас Хлівчанської ЗШ І-ІІІ ст. За 10 років навчання зарекомендував себе старанним, дисциплінованим, зразковим та активним учнем. У 1989 році закінчив школу з «Золотою медаллю за особливі успіхи у навчанні». Того ж року вступив  до ленінградської військово-медичної академії. По закінченні  академії 4 роки працював військовим лікарем згідно направлення. У 2001 році перейшов на службу у прикордонну військову частину у Великих Мостах, де займав посаду начальника медико-санітарної служби. Отримав звання майора.
У 2006 році був скерований на посаду головного лікаря військового госпіталю у м. Ізмаїл. Отримав звання підполковника медичної служби. З 2016 року  проходив службу у Ізмаїльській прикордонній службі швидкого реагуванні ДПСУ.
На початку листопада 2018 року був направлений на службу в зону ООС, де був призначений начальником медслужби оперативно-бойової комендатури «Волноваха». 9.01.2020р. при виконанні службових обов’язків на КПВВ  «Новотроїцьке» серце Олександра зупинилось.


За період служби був відзначений нагородами:
Андріївська медаль «Захиснику кордону батьківської землі»( №368,05.06.2007)
Медаль «За бездоганну службу» ІІ ст.(ДПСУ,17.12.2009)
Почесна відзнака начальника південного регіонального управління ДПСУ(17.06.11р. №247)
Відзнаки «Ветеран війни. Учасник бойових дій» та «Ветеран військової служби».(2019 р.)
За час служби нагороджений  ювілейними медалями "15 років ДПСУ" (22.05.07), "90 років прикордонної охорони" (18.08.08), "20 років ДПСУ" (7.06.12), "70 років Ізмаїльського прикордонного загону" (20.05.15) та  грамотами ДПСУ.
Був одружений. Проживав з сім’єю у м. Ізмаїл. У Олександра залишилась мама Людмила, сестра Світлана (проживає у м. Великі Мости), дружина Тетяна, дочка Людмила (заміжня) та сини, які проживають з мамою - Дмитро (2001 р.н.) і Денис (2011 р.н.)
Олександр любив життя. Був надзвичайно відповідальним при виконанні службових обов’язків, вимогливим до підлеглих та товаришів по службі.
Місце поховання: Великі Мости Львівської області
Портрет на меморіалі "Стіна полеглих за Україну" у Києві: секція 11, ряд 5, місце 25.



Гупало Ігор Петрович

29 серпня 1999р. - 30 березня 2022р.

Сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Артист першої категорії оркестру військової частини А0998.

 

 Гупало Ігор Петрович народився 29.08.1999р. в с. Волиця, Сокальського району Львівської області.

З 2005р. по 2016р. навчався у Двірцівській СЗШ, з 2009р. по 2016р. паралельно навчався у Великомостівській школі мистецтв по спеціальності саксофон і кларнет.

З липня 2016р. по лютий 2019р. навчався в коледжі при Академії сухопутних військ.

23 лютого 2019 року підписав контракт на військову службу.

З березня 2019 року по червень 2019 року перебував у зоні бойових дій АТО, м. Мар’їнка.

З червня 2019 року по травень 2021 року проходив службу у військовій частині А0998 ім. Короля Данила.

З червня 2021 року поїхав у зону бойових дій у Луганську область, м. Попасна.

30 березня 2022р. близько 11.00год. загинув в наслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Попасна. Загинув в результаті проникаючих осколкових поранень грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів.



Весній Ігор Володимирович

27 липня 1979р. - 16 квітня 2022р.

Старший солдат, учасник російсько-української війни

Народився 27.07.1979р в селі  Боянець.

В 1986р по 1994 навчався в Боянецькій ЗОШ. З 1994 по1996 навчався у Великих Мостах.

У 1996році поступив та в 2001році на закінчив Дублянський аграрний університет, за спеціальністю - інженер механік.

Окрім того, закінчив економічні курси.

Працював у ГУ державної податкової служби у Львівській області.

Був депутатом Боянецької сільської ради.

Головою газового комітету, з його допомогою в селі був проведений газ.

В 2000 році одружився. В 2012 народилась донечка Марта.

З 2015р. по 2017р. брав участь в АТО, учасник бойових дій.

 

«Вперше чоловіка мобілізували у 2015 році. Він був справжнім патріотом, завжди вірив у нашу країну та її краще майбутнє, тож ніколи не сумнівався, що буде її захищати. Тоді Ігор прослужив понад рік. Коли в лютому відбулось повномасштабне вторгнення, мій чоловік не знаходив собі місця і знав, що повинен йти захищати свою країну, бо це його обов’язок», - згадує дружина Галина.

Прикордонник з перших днів вторгнення виконував бойові завдання у складі відділення інспекторів прикордонної служби «Станиця Луганська» Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса.

Проходив військову службу за призовом під час мобілізації в ДПСУ з 26 лютого 2022 року, захищав нашу країну.

Загинув 16 квітня 2022 року у важких боях з ворогом поблизу населеного пункту Нове, що на Донеччині. Тривалий час тіло захисника не могли забрати. Лише 4 жовтня 2022 року під час розкопів братських могил тіло загиблого прикордонника було ідентифіковано.

Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, старшого солдата Ігоря Веснія нагороджено орденом За мужність ІІІ ступеня (посмертно).



Саноцький Василь Ігорович

29 жовтня 1986р. - 22 квітня 2022р.

Солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Саноцький Василь Ігорович народився 29 жовтня 1986 року у селі Стремінь Сокальського району (тепер Червоноградський)  Львівської області.

 Після закінчення Реклинецької середньої школи пішов працювати на шахту. З 2004 року працював на шахтах «Межирічанська», «Лісова», а з жовтня 2021 року – на шахті «Відродження» ДП «Львіввугілля» на дільниці з видобутку вугілля.

У березні 2022року був призваний на військову службу під час мобілізації. У складі 110 бригади приймав безпосередню участь у бойових діях на території Донецької області.

 22 квітня 2022року у боротьбі з російським агресором на захисті України отримав мінно – вибухову травму і загинув між н.п. Новобахмутівка та Новосілка Друга Донецької області.

  У скорботі мати, брат і двоє неповнолітніх донечок.



Стельмашек Тарас Ярославович

14 серпня 1981р. - 23 квітня 2022р.

Старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Стельмашек Тарас Ярославович народисвя 14 серпня 1981р. у селі Реклинець Сокальського району (тепер Червоноградський)  Львівської області.

 Після закінчення Реклинецької середньої школи пішов працювати на шахту. З 2016 року працював на шахті "Лісова" ДП "Львіввугілля".

З 2014р.мобілізований у військову частину А0233 (військовий мобільний госпіталь) на посаду  - водія машиніста заправної машини автомобільного відділення  взводу матеріально-технічного забезпечення.

У 2015р. перебував у військовій частині польова пошта В2089. Брав участь у антитерористичній операції (АТО) на території Донецької області - м. Красноармійськ.

У 2021р. підписав контракт з військовою частиною А0998, 24 бригада, електрик обслуги взводу звукометричної розвідки батареї управління та артилерійської розвідки. Із початку війни обороняв с. Попасне.

23.04.2022р. трагічно загинув на автомобільній дорозі в районі селища Новий Милятин, від отриманих травм загинув на місці.



Демид Василь Володимирович

11 січня 1996р. - 21 червня 2022р.

Солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Демид Василь Володимирович народився 11 січня 1996р. У 2002 році розпочав навчання у Двірцівській середній школі. Був активним учнем, грав у футбольній команді, отримав дві медалі.

З 2011р. навчався у Червоноградському гірничо - економічному коледжі за спеціальністю "Гірничий технік - електромеханік" та одночасно здобув повну загальну середню освіту.

У 2015р. пішов працювати на шахту "Відродження" і одночасно навчався у Львівському національному університеті.

Весною 2016р. був призваний до лав ЗСУ, де прослужив 1,5 року в м. Запоріжжя у в/ч 3029 на посаді старшого слюсара-монтажника бронетанкової техніки, зарекомендував себе, як відповідальний військовослужбовець. Був рекомендований для проходження служби в органах внутрішніх справ і в ЗСУ.

Повернувшись з військової служби знову повернувся працювати на шахті "Відродження". У 2018р. отримав диплом бакалавра за спеціальністю "Інженер з гірничих робіт". У 2019р. отримав диплом магістра по спеціальності.

З початком повномасштабного вторгнення проходив військову службу у Миколаївській області. З 1 квітня 2022р. вступив на військову службу у прикордонних військах. З 3 червня 2022р. по 21 червня 2022р. перебував на передових позиціях у зоні проведення бойових дій. 

Загинув 21 червня 2022 року поблизу н.п. Солодке під час участі в обороні і відсічі збройної агресії ворога.

Указом Президента України від 1.12.2022р. нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Неодружений, у воїна залишились батьки.



 Дацків Володимир Михайлович

25 квітня 1969р. - 4 липня 2022р.

Старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Народився 25 квітня 1969 року у с. Куличків, Львівської області. Закінчив середню школу і Белзьке ПТУ – 17.

Служив у збройних силах (Естонія, Москва). Після служби працював на заводі «ЕЛЕГАЛ» та «Інсас». З 2008 року продовжив трудову діяльність на шахті «Лісова» підземним гірником на дільниці конвеєрного транспорту.

Одружений. Батько двох дітей. Разом із дружиною Світланою виховали сина Богдана, який також працює на шахті «Лісова», і доньку Марію, яка працює медичною сестрою.

У 2015 – 2016 р.р. перебував у зоні проведення АТО. 25 лютого 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України у в/ч А3917.

4 липня 2022р. загинув внаслідок поранень, отриманих під час ворожого ракетного обстрілу по позиціях батальйону.  

Указом Президента України від 6 вересня 2022 року, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові, Володимира Дацківа було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.



Занько Микола Тарасович

19 грудня 1993р. - 14 вересня 2022р.

Старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Микола Тарасович Занько народився 19.12.1993року в м. Великі Мости Львівської області. Закінчив загальноосвітню школу у рідному місті. З 2015р. працював на шахті «Лісова» гірником підземним, гірником очисного забою на дільниці з видобутку вугілля.

Мешкав у м. Великі Мости Червоноградського району Львівської області. Учасник бойових дій.

3 березня 2022р. мобілізований до лав ЗСУ. Був старшим стрільцем 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 1-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону військової частини А0998.

14 вересня 2022р. Микола Занько загинув. Життя військовослужбовця обірвалося під час авіаудару поблизу населеного пункту Безіменне Херсонської області. 

Знайшов вічний спочинок у рідному місті 19 вересня 2022р., похований на міському цвинтарі.

У загиблого захисника залишилась матір Занько Ганна Пилипівна, бабуся, брат та сестра.



Коляда Володимир Михайлович

21 липня 1989р. - 9 листопада 2022р.

Старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Коляда Володимир Михайлович народився 21 липня 1989 року в с. Реклинець, Львівської області. Навчався у місцевій школі.

З січня місяця 2014 року прийняв активну участь в Революції Гідності в складі 10-ї Сотні Самооборони Майдану, де отримав позивний “Живчик”. 

24.08.2014 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України, 27.08.2014 року прийняв військову присягу у Житомирському ОМВК. 28.08.2014 року на підставі Указу Президента України №607/2014 призваний у Збройні Сили України. Присвоєне військове звання - солдат, військова професія - снайпер.

Проходив навчання в м. Житомир на базі 95 бригади - 90 окремого механізованого батальйону (ДШБ)

01.11.2014 року відправлений на Схід України, постійне місце дислокації м. Костянтинівка. з 08.11.2014 р по 18.09.2015 приймав участь в АТО в Донецькій області у складі військової частини польова пошта В1611.

Брав участь у боях: селище Водяне, с. Опитне, Донецький аеропорт (18.01. - 23.01.2015 року).

20 березня 2015 року о 11:30 години в ході проведення антитерористичної операції під час виконання бойового завдання в районі с. Водяне Ясинуватського району Донецької області під час відбиття атаки бойовиків на позиції ротно-тактичної групи. Отримав вогнепальне проникаюче наскрізне поранення правої плевральної порожнини, правої легені, вогнепальний перелом четвертого ребра справа, вогнепальне наскрізне поранення правого плечового суглоба.

Коляда Володимир був одним із “Кіборгів”, які до останнього дня захищали Донецький аеропорт.

Більше інформації за посиланнями:

48 «вкрадених» годин битви за ДАП

https://armyinform.com.ua/2020/01/17/48-vkradenyh-godyn-bytvy-za-dap/

“Сепари думали – нас там тисяча”. Кулеметник Ігор Юркевич – про два невідомі дні оборони ДАПу, коли вже впав новий термінал https://novynarnia.com/2022/01/23/iyurkevych/

Кіборг Володимир Коляда про бій за Донецький аеропорт

https://www.youtube.com/watch?v=zukMA5FIE5Q

Чому 244, а не 242: «кіборги» про останні два дні оборони Донецького аеропорту

https://www.radiosvoboda.org/a/oborona-donetskogo-aeroportu-244/31064068.html

08.05.2015 р. присвоєно військове звання - старший солдат.

18.09.2015 року на підставі Указу Президента України №328/2015 від 12.06.2015р. звільнений (демобілізований) в запас та зарахований до військового оперативного резерву 1-ї черги.

25.09.2017 року на підставі наказу командира в/ч А3414 №61-РС від 25.09.217р. призваний у Збройні Сили України, військова професія - розвідник.

26.03.2018 року на підставі наказу командира в/ч А3414 №13-РС від 05.03.2018р. звільнений (демобілізований) в запас.

05.01.2021р. на підставі наказу командира в/ч А4267 (по особовому складу) від 05.01.2021 №1-РС зарахований до Збройних Сил України на військову службу за контрактом.

05.01.2022р. на підставі наказу командира в/ч А4267 (по особовому складу) від 05.01.2022 №2-РС звільнений (демобілізований) в запас у зв’язку із звільненням з військової служби.

13.04.2022р. на підставі Указу Президента України №69/22 від 24.02.2022р. призваний Збройні Сили України на військову службу за мобілізацією. В/ч А 4051,  військова професія - розвідник (до 22.09.2022р.)

06.05.2022 року в 17:50 під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Циркуни Харківської області потрапив під мінометний вогонь під час атаки супротивника, отримав травму від вибухової хвилі, був доставлений до в/ч А 3306.

Отримав: акубаротравму, постравматичну перфорацію обох барабанних перетинок, гостру двобічну неросенсорну приглухуватість, кохлеарний синдром (Довідка №20 від 08.06.2022р.)

З 27.09.2022р. служив у в/ч А 4599, військова професія - розвідник

Коляда Володимир Михайлович (позивний Живчик) - старший розвідник (снайпер (2 категорії) розвідувальної роти військової частини А 4599 загинув 09 листопада 2022 року при виконанні службових обов'язків під час бойових дій поблизу населеного пункту Терни Донецької області. 

Нагороди:

  • медаль "Захиснику Вітчизни" від Президента України П.Порошенка (2015р.),
  • медаль "За жертовність і любов до України" від Філарета УПЦ КП (2016р.),
  • нагрудний знак "За оборону Донецького аеропорту" від Спілки учасників бойових дій в АТО “Побратими України” (2016р.),
  • медаль “Ніхто крім нас!” від 90 окремого аеромобільного батальйону ім. Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова 81 окремої Аеромобільної бригади (2016р),
  • нагрудний знак "Знак пошани" від Міністра оборони України генерал-полковника С. Полторак (2015р.),
  • медаль "За військову службу України" від Президента України П.Порошенка (2018р.)
  • відзнак "Хрест "Карпатської січі" (№121) від окремої добровольчої чоти “Карпавська Січ” (посмертно, 10.11.2022р.).
  • Указом Президента України від 6 вересня 2022 року, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові, Володимира Коляду було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.


Гвоздецький Роман Зіновійович

30 жовтня 1994р. - 29 січня 2023р.

Штаб - сержант, учасник російсько-української війни

Роман народився 30 жовтня 1994 року в родині вчителів у селі Бутини, що на Львівщині. Особливим авторитетом і взірцем для нього змалку був старший брат Василь. Одразу по закінченні школи, у 2012 році юнак, за прикладом брата, на той час військовослужбовця Кінологічного навчального центру Держприкордонслужби, підписав контракт про проходження військової служби у лавах ДПСУ. Як і Василь, Роман обрав для себе фах кінолога.

Коли через два роки російські війська увійшли в Україну, юнак одним з перших став на її захист. Вмовляння батьків залишитися, набратися ще досвіду виявилися абсолютно марними – прикордонник у складі мотоманевреної групи вирушив у район Красної Талівки, що на Луганщині.

По завершенні виконання бойового завдання сержант Гвоздецький продовжував службу у прикордонних підрозділах Львівщини. Однак, з початком повномасштабного вторгнення росіян, він знову одним із перших став до зброї. У складі бойового підрозділу охороняв північний кордон України.

Роман мав особливий хист до снайперської справи. Він із пристрастю вивчав зброю, постійно тренувався, удосконалювався. Згодом став вчити та тренувати військовослужбовців свого та інших підрозділів. Учив завзято, з особливою віддачею та ентузіазмом. На зауваження побратимів, що забагато вимагає від них, завжди відповідав, що одного разу це врятує комусь життя.

На початку січня 2023 року штаб-сержант Гвоздецький вибув для виконання бойових завдань на Донеччину. На півшляху до пункту призначення майже випадково зустрівся зі старшим братом, який саме повертався з війни. На жаль, ця коротка зустріч виявилася для чоловіків останньою.

29 січня 2023 року під час одного з боїв у районі Благодатного ворог з трьох боків оточив позицію, яку утримував Роман зі своїм підрозділом. Прикордонникам дали наказ про вихід. Роман разом зі ще кількома побратимами прикривали відхід основних сил. Це завдання вони успішно виконали.

Аби потім самим вийти з оточення, хлопцям потрібно було подолати прострілювану ворогом відкриту сорокаметрову галявину. Коли їм врешті вдалося звідти вийти, Роман почув у радіостанцію, що один з його побратимів залишився на позиції через поранення. Він вирішив повернутися за ним. Прикордонникові знов довелося долати ту відкриту місцину і вдруге вдалося. Однак, врятувати пораненого Роман не зміг. Травми побратима виявилися не сумісними з життям.

Тоді Роман прийняв рішення продовжити бій. Він відстрілювався від окупантів до того часу, доки одна з ворожих куль не обірвала його життя.

Поховали Героя лише наприкінці березня. До того часу він вважався зниклим без вісті. Чин похорону відбувся у населеному пункті Великі Мости, неподалік від рідного села прикордонника.

19 квітня цього року, за героїзм та мужність, проявлені під час виконання завдань із захисту суверенітету та територіальної цілісності України, наказом Голови Державної прикордонної служби України штаб-сержантові Роману Гвоздецькому присвоєно військове звання «майстер-сержант».

Указом Президента України від 26 липня 2023 року, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові, майстер-сержанта Романа Гвоздецького було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.



Бурко Роман Ігорович
15 серпня 1991р. - 15 березня 2023р.
Солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Бурко Роман Ігорович народився 15 серпня 1991 року у селі Стремінь Сокальського району (тепер Червоноградський ) Львівської області.
Після закінчення дев'яти класів Реклинецької середньої школи навчався в Добротвірському професійному ліцеї, де в 2010 році здобув професію маляра,  штукатура, лицювальника-плиточника, а також електрогазозварника.
У 2011 році був призваний на військову службу. 
Після закінчення служби у 2013 році був прийнятий на посаду охоронця. 
З 2016 року працював продавцем-консультантом.
У 2021 році був прийнятий на посаду покрівельником будівельним.
У червні 2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації. У складі 24 бригади приймав активну участь у бойових діях на території Донецької області.
15 березня 2023 року у боротьбі з російським агресором на захисті України, під час обстрілу противником у районі напрямку Оріхово-Василівка Донецької області в наслідок вибухової хвилі та ураження осколками отримав поранення, несумісні із життям.



Яремко Назарій Володимирович
5 лютого 1990р. - 30 травня 2023р.
Старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Яремко Назар Володимирович, народився в с. Купичволя Жовківського району Львівської області 05.02.1990р. Проживав разом зі своїми батьками, братом та сестрою і її сім’єю в с. Купичволя.

Після закінчення Купичвільської ЗОШ І-ІІ ст. продовжив навчання у Львівському ПТУ №1, здобув професію помічник машиніста.

З січня 2015 року по квітень 2016 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей. Мав статус учасника АТО.

В середині лютого 2022 року поїхав в Польщу, де був офіційно працевлаштований. Але з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну повернувся додому та вже 11 квітня 2022р. став на захист рідної країни. З 2 грудня 2022р. по 3 травня 2023р. постійно перебував на передовій в районі міста Бахмут Донецької області. Саме там і обірвалося життя молодого воїна.

Назар був по характеру спокійний, врівноважений, працьовитий, відповідальний, таким що вміє комунікувати та співпрацювати з людьми.

У Захисника залишились батьки, брат та сестра з сім’єю.



Федорусь Михайло Андрійович
19 листопада 1994р. - 16 липня 2023р.
Старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Михайло Андрійович Федорусь народився 19 листопада 1994р. м. Великі Мости.

Закінчив 11 класів Великомостівського НВК загальноосвітня школа І-ІІІст. – ліцей. Після закінчення школи вступив у Державний професійно-технічний навчальний заклад «Червоноградський професійний гірничо-будівельний ліцей», навчання у якому закінчив у 2014 році, здобувши професію монтажника гіпсокартонних конструкцій, штукатура – маляра.

У 2015 році Михайло підписав контракт на військову службу, яку проходив у Збройних Силах України, в/ч А0543, де сумлінно виконував свої обов’язки військовослужбовця протягом півтора року.

Після закінчення контракту працевлаштувався та продовжував навчатися за спеціальністю – електрогагозварювальника.

16 травня 2021 року одружився та прожив з дружиною два щасливих роки життя, але на жаль, війна забрала Михайла у сім’ї.

З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати свою землю, свою сім’ю, родину, друзів. Михайло говорив своїй сім’ї: «Хто як не я? Якщо я не піду туди, вони можуть прийти до мого дому, а мені є кого захищати».

Михайло Федорусь проходив службу при МВС України, в/ч 3002 Національної Гвардії України. Був старшим навідником 2 обслуги міномета, 1 мінометного взводу мінометної батареї.

Проходив службу у зоні бойових дій у Донецькій області, захищаючи Україну та поклавши за неї своє життя. 16.07.2023р. поблизу населеного пункту Ясна Поляна Донецької області життя Захисника обірвалося.

У Михайла залишилася дружина, тато, мама та сестра.   



Шийка Михайло Петрович
20 листопада 1990р. - 22 липня 2023р.
Солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

 

 

 

 

 

 

 



Скрупський Василь Васильович
29 липня 1982р. - 29 липня 2023р.
Сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Скрупський Василь Васильович народився 29 липня 1982р. в селі Купичволя Жовківського району Львівської області. 3 вересня 1989 р. пішов навчатися у Купичвільську ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 1997р. У своє дитинство був міністрантом при церкві.

З 1997р. – 1999 р. навчався у Червоноградському ВПУ №ІІ, де отримав спеціальність «Помічник майстра круглопанчішних машин». Також був студентом при Крехівському монастирі св.  Миколая.

18.05.2005р. - 18.04.2006р.  проходив строкову військову службу «Повітряно радіолокаційних військ» у військовій частині  А 1933 смт. Рогань Харківської обл.

З липня 2006 р. – квітень 2007р. працював у державній службі охорони  Личаківського ВДСО м. Львова.

З 21.04.2015р. – 29.06.2016р.  брав участь в антитерористичній операції на територіях Донецької та Луганської областей на посаді командира відділення протитанкового кулеметного взводу 2 мотопіхотної роти. За оборону Маріуполя нагороджений почесною відзнакою «Учасник АТО», також нагороджений медаллю «Ветеран війни» за віддане служіння народу України.

На початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, покинувши роботу у Польщі, свідомо повернувся додому та став на захист рідної держави. З 04.03.2022р. пішов захищати рідну землю. Був нагороджений почесною грамотою голови Сумської обл. за старанність та добросовісне виконання службових обов’язків, а також за спільну з сестрами Домініканками з міста Жовква допомогу цивільному населенню.

Скрупський Василь Васильович, сержант, командир бойової машини, командир 2 відділення 1 механізованого взводу 2  механізованої роти 1 механізованого батальйону загинув 29 липня 2023 року у Запорізькій області Пологівського району с. Роботине в результаті артилерійського обстрілу, віддавши своє життя за волю та незалежність України.

Зі слів побратимів Василь був дуже добрим і чуйним командиром бойової машини, надійним побратимом та справжнім патріотом своєї країни.



Рудовський Петро Олександрович
24 червня 1987р. - 15 жовтня 2023р.
Солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Рудовський Петро Олександрович народився 24.06.1987 у селі Двірці, Червоноградського р-н, Львівської обл. Після закінчення середньої школи у рідному селі, пішов навчатися в Червоноградський професійний гірничо-будівельний ліцей за спеціальністю слюсар-ремонтник / електрогазозварник.

У листопаді 2006 року був призваний до лав ЗСУ у в/ч ТО500 міста Червоноград, де 1,5 роки служив строкову службу. Після повернення з служби, пішов працювати на шахті за спеціальністю. На початку 2009 року отримав роботу в Києві. Там жив і працював декілька років.

У 2014 році, під час Революції Гідності, допомагав активістам з житлом в столиці, селив в себе друзів та підтримував базовими потребами коли їм це було потрібно. Петро завжди переслідував цінності справедливості, чесності та добра. Саме тому з перших днів Революції він підтримував Майдан.

У 2015 доля повернула Петра назад у рідне село Двірці. Він завжди приїжджав туди допомагати мамі, яка проживає сама з бабусею (батько Петра помер у 2005 році). В той час працював на данській лісопилці, що базувалася в м. Великі Мости.

Петро мав дуже багато друзів, яких набув ще з дитячих шкільних років та якими дуже дорожив, завжди підтримував зв'язок та зустрічався щоразу, коли тільки повертався в село чи коли випадала така можливість. Він був надзвичайно доброю та чуйною людиною. Любив тварин, ніколи в житті їх не кривдив, обожнював історію в фільмах і фактах та мав дуже хороший смак в одязі.

Через рік повертається в столицю та працює пліч-о-пліч з рідним братом. Вони професійно займалися сантехнічними ремонтними роботами. Восени 2020 року повертається знову у рідне село. Купив машину, мотоцикл, який давно хотів та насолоджувався поверненням додому. У 2021 році отримав ще одну пропозицію роботи від данської лісопилки, тільки вже в польський філіал у місті Радом, що під Варшавою. За рік роботи, він вподобав собі країну та місто і облаштував проживання. Але часто приїжджав в батьківський дім, завжди казав, що вдома - найкраще. Там жив і працював до повномасштабного вторгнення.

24 лютого 2022 року прийняв рішення залишити мирне життя в Польщі та повернутися на рідну землю і йти захищати Батьківщину добровольцем. З 6 березня 2022 року Петро перебував на передових позиціях у складі 68ї єгерської бригади на службі у військовій частині А4056, навідник з позивним “Джура”. До 21 червня 2023 року воював у зоні проведення бойових дій Донецької обл. 21 червня отримав бойове поранення та проходив лікування в Львівському військовому госпіталі. Через місяць повернувся до служби і вже з серпня 2023 року перебував на передових позиціях Луганської обл.

За час військової служби був нагороджений відзнаками:

- відзнакою МО України меделлю “за поранення”, 21.03.2023,

- “За жертву крові в боях за волю Україну”,

- “Ветеран війни”.

Загинув 15 жовтня 2023 року внаслідок мінно-вибухової травми під час участі в наступі на супротивника з мотивами повернення Україні окуповані ворогом території в районі н.п. Райгородка, Сватівського району, Луганської області.

Неодружений, у воїна залишилася мати, рідна сестра з сім'єю та рідний брат з сім'єю.



Засадний Володимир Михайлович
16 вересня 1973р. - 11 січня 2024р.
Сержант Збройних сил України, 

учасник російсько-української війни

 

 

 

 

 

 



Клецор Дмитро Михайлович
08 листопада 1993р. - 05 лютого 2024р.
Старший солдат Збройних сил України, 

учасник російсько-української війни

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень