Село Пристань
Перша письмова згадка про с. Пристань датується 1553 роком. Територія між селами Бутини та Хлівчани передавалась Белзькому старості С. Тенчинському разом з проживаючими на ній людьми, бо з 1435 року в Галичині була узаконена система повної економічної залежності селян від власників маєтків.
В давніх державнич документах село називають Тенчинком, але місцеві жителі називають його Пристань.
В 1594 році Пристань разом з довколишніми селами зазнала спустошливого нападу татар. Під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького козацькі загони проходили через село в напрямку Рави Руської де відбувався бій з польсько - шляхетськими військами в якому козаки здобули перемогу над ворогом.
У жовтні 1655 році козацька армія відступила з Галичини. Наші землі знову потрапили під польське панування. Було відновлено кріпацтво, яке проіснувало до 1848 року.
У 1743 році стараннями селян було збудовано деревяну церкву Святого Архістратига Михаїла. Ця церква була з різаного дерева, під гонтою. При церкві селяни збудували дерев’яний будинок для священника. До цього пристанські люди ходили на молитву до церкви у с. Бутини. Стара деревяна церква, яка простояла більше сотні років уже не могла вмістити своїх парафіян. Пристанці вирішили будувати нову кам'яну церкву. Великий вклад у будівництво зробила пані Людвига Незабітовська з роду Борковських. Вона пожертвувала гроші на купівлю будівельних матеріалів та різних церковних речей. У 1880 році закінчилось будівництво нової церкви, на місці дерев'яної церкви постав мурований храм під тою ж назвою - Святого Архістратига Михаїла.
Пристанські люди через багато поколінь пам’ятають і з вдячністю згадують фундаторку добрих справ паню Л. Незабітовську, прах якої, її чоловіка Яна та дочки Ізабелли покоїться у підземеллі побудованої за її кошти церкви у с. Бутини.
У 80-90 роки активізувався на наших теренах рух за відродження української культури. Створювались українські політичні партії, організації, відкривались «Просвіти». Жителі села Пристань одні з перших в повіті організували читальню «Просвіту». Вперше вона згадується в 1891 році. Читальню очолив Петро Волощук, а вона в цей час налічувала 123 постійних члени. Поряд із церквою читальня стала важливим осередком громадського життя села. Все більше селян приходили до "Просвіти", щоб прочитати книжку чи газету або почути новини зі світу. Простий селянин не міг собі дозволити передплачувати газети чи тим паче, купувати книги бо це дуже дорого коштувало. А для громади читальні це було цілком по кишені. Крім читання книжок та преси у читальні організовувались різні патріотичні заходи. Авторитет "Просвіти" швидко ріс. Вже у 1908 році громада Пристанської читальні налічувала 160 членів і мала у своєму розпорядженні 270 книг. Жителі села спільними зусиллями побудували приміщення для читальні. Пристаньська читальня стала однією з найбільших в Жовківському повіті. Вона поступалася лише читальням у Жовкві і Великих Мостах.
У 1909 році було побудовано дорогу з Великих Мостів, яка була посипана каменем. Літом цього року вона досягла Пристані, а з протилежного боку з Рави Руської дорога була побудована до с. Гійче. Велику частку роботи в побудові цієї дороги вклали жителі сіл через які проходила ця дорога, серед них і пристанці. Будівництво дало заробіток багатьом людям та покращило проїзд до базарів для селян, які їздили продавати і купувати до міста.
Перша світова війна застала Пристань, як всю Галичину, в період бурхливого національно – культурного та політичного піднесення. На високому рівні була національна свідомість жителів села. Тому на заклик до боротьби проти Москви за Українську державу відгукнулось багато жителів с. Пристані.
У Жовкві та Раві Руській розпочався набір до лав Українських Січових Стрільців. Патріотично налаштована молодь села радо вирушила на пункт запису. На пункти запису Галичини зібралося 30 000 добровольців.
Російський ставленик, генерал губернатор Галичини граф О. Бобринський запровадив жорстокий окупаційний режим спрямований на докорінну ліквідацію українства. Зокрема у Пристані було закрито читальню, українську школу та ліквідовано організацію "Сокіл". Всіх активних діячів цих організацій було заарештовано.
У квітні 1915 році Австрійські війська повели наступ на Львів. Недалеко від Пристані в районі сіл Гійче та Липник, росіяни зосередили велике угрупування військ, тут відбувся триденний запеклий бій в якому перемогли австрійські війська.
Перемігши у битві на ріцчі Рата, австрійські війська менше як за місяць вигнали з Галичини російські війська. Репресії проти українського населення, розгорнуті російськими окупаційними властями продовжили цісарські жандарми, які повернулись вслід за фронтовими частинами війська.
Та, незважаючи ні на що, поволі відроджується громадсько - політичне та культурне життя на наших землях. Наприкінці 1915 року в Пристані відновила свою діяльність читальня, почало заново діяти товариство "Сокіл".
Осередки українських політичних партій організували серію акцій в протест проти рішення цісаря 1916 року про так зване відокремлення Галичини, яке фактично штовхало її до рук Польської держави. Діячі радикальної та національно-демократичної партії розповсюджували серед населення державницькі ідеї. Як зазначав жовківський староста у липні 1918 році у своєму звіті, що націонал - демократи з Великих Мостів: суддя Яворський та поштмейстер Миськевич, під виглядом осередків товариства "Сільський господар" ведуть в селах Пристань, Бутини, Двірці антиурядову агітацію, а місцева інтелігенція та духовенство їм активно допомагають.
Населення краю надавало посильну допомогу воякам, у першу чергу українським пораненим, що переповнювали жовківський шпиталь, біженцям. Жителі с. Пристань теж не стояли осторонь. Вони чим могли допомагали.
Населення Західної України радо сприйняло Лютневу революцію в Росії, та створення Української Центральної Ради. Разом з цією звісткою почали наростати антицісарські настрої по всьому краю. Було зрозуміло що Австрійська імперія розпадається. Її розвал викликав надіїї відродження незалежної соборної Української держави.
Як і у Львові, в Жовкві й по всьому повіті, до якого в цей час відносилась Пристань, антиавстрійський виступ готувався ретельно. 31 жовтня надійшов довгоочікуваний наказ про початок повстання. Одразу ж весь повіт піднявся на боротьбу. Першолистопадового ранку синьо-жовті прапори замайоріли майже в усіх селах повіту.
З нагоди цього радісного дня в Жовкві у церкві Василіан відбулось святкове богослужіння. Після цього на ринковій площі Жовкви пройшло повітове віче на яке були відправлені і представники с. Пристань - отець Олекса Артимишин, учитель Ілля Савчак та селяни Філімон Миськів, Іван Язвінський та Кривлюк. Вони, як і всі інші учасники віча заприсяглися боронити Українську державу.
Коли повернулися до с. Пристань учасники урочистостей у Жовкві, вони одразу ж скликали сільське віче. Селяни з великим піднесенням зустріли повідомлення делегатів про події в Галичині та Жовкві. Створений відділ української міцевої міліції під керівництвом І. Савчака був озброєний 16 рушницями, привезеними з Жовкви. Об'єднавши сили з селянами с. Бутини, роззброїли станицю австрійської поліції в с. Бутини і взяли під охорону всі громадські установи. Зранку 8 листопада 1918 року було вибрано новим пристанським війтом авторитетного господаря Ф. Миськова.
Жовківський часопис "Україна" від 6 листопада 1918 року надрукував звернення Української Народної Ради, яка 1 листопада 1918 року перебрала владу на наших теренах у свої руки, про те що створюється Українська держава. Це звернення викликало радість серед української громади с. Пристань, але польські пани не хотіли втрачати контроль над українськими землями. Польські поневолювачі вбачали в українцях своїх слуг та невільників але український народ не хотів з цим миритися і він взявся за зброю, щоб здобувати свою свободу.
Бачучи польські зазіхання на наші землі Українська Рада звернулася до громадян нашого краю з відозвою "До зброї". На цей заклик рушили патріоти до лав повстанської армії, щоб захистити свою державу.
Серед інших патріотів були й передові люди с. Пристань. Серед них: Боднар Михайло, Боднар Теодор, Булик Яків, Кмита Василь, Мазник Григорі, Мазник Павло, Павлик Василь, Павлик Роман, Шульган Іван, Сироїжко Яків, Швець Дмитро, Шульган Тимко, Шульган Дмитро та інші. Всі вони достроково та організовано зявились на збірний пункт, щоб захищати молоду Цкраїнську державу та свою домівку. Багато з них більше не повернулися додому.
Панська Польща не хотіла миритися з втратою українських земель. Сформувавши військові частини, поляки почали бойові дії проти українців. 26 листопада 1918 року польські війська захопили Раву Руську. Щоб повернути Раву Руську українське командування провело ряд оперцій. В боях за Раву Руську поклали голови багато українських вояків серед них 13 жителів с. Притань.
На початку 1919 року на допомогу полякам прийшли їхні союзники. 14 травня ця армія перейшла в наступ, а 16 травня поляки захопили Сокаль, Великі Мости, Пристань. В перші дні окупації в Пристані було закрито читальню "Просвіта", зліквідовано товариство "Сокіл", а натомість було відкрито корчму. Польські вояки нещадно грабували селян.
Польський окупаційний режим чинив усілякі утиски українському національному життю. Але незважаючи на всі перепони українці робили все можливе, щоб вистояти. Вже в 1921 році в Пристані відновлює свою роботу читальня "Просвіта" та товариство "Сільський господар". Зберегла своє становище в селі і школа. В Пристані була двокласова школа з українською мовою навчання, хоча в ній вчились діти різних національностей. Вчителювала тут Анна Савчак. Це була мурована, власна школа, в якій вчили математики, письма, релігії та основ господарської діяльності.
Під впливом процесів "українізації" на Східній Україні, у Галичині починають поширюватися комуністичні ідеї. До Пристані зі своєю агітацією приходять активісти з інших сіл, найбільше з с. Любеля. Вони поширювали твори К. Маркса, В. Леніна, радянську літературу, а також листівки і транспоранти, що закликали пролетарів до боротьби, як з окупаційним режимом, так із своїми опонентами - УНДО, ОУН, церквою. Та комуністичні ідеї в Пристані не прижилися, бо тут добре була налагоджена робота українських націоналістичних патріотичних партій. Крім цього добре працювала читальня "Просвіта", яка отримувала відомості через пресу про події на Східній Україні, де в цей час панував сталінський терор та голод. Парохи церкви в с. Пристань о. Олексій Артимишин та Петро Давосир, які правили у церкві села в ті важкі часи також розповідали про події в Радянській Україні.
Все більшої популярності набуває праворадикальна течія національного визвольного руху Організації Українських Націоналістів (ОУН). В кінці 1930 в 1931р. формуються осередки ОУН в Жовкві та у багатьох селах повіту. Серед найперших підтримали національну ідею в с. Пристані. Тут було сформовано один з найперших осередків ОУН в окрузі.
Великий вплив на життя селян Пристані мала церква. Під час заснування Пристані парафія була православною, але 1596 році було підписано Берестейську унію і встоновлено греко-католицьку церкву на наших теренах. У 1691 році під тиском поневолювачів пристанці змушені були перейти до греко - католиків. Та незважаючи ні нащо люди вірили в Бога і молились за своє майбутнє.
Насувалась нова біда на наші землі. Німеччина 1 вересня 1939 року оголосила війну Польщі. Вже того ж дня бомбового удару було завдано Львову, а в наступні дні - Жовкві, Раві Руські, Великим Мостам. Вже 10 вересня 1941 року німецькі війська появились на Равщині, які через Забіря, Гійче, Волицю, Пристань, Бутини наступали на Великі Мости. А 11 вересня німці оточили Львів.
Невдовзі до села дійшли чутки про те, що зі сходу наступає Червона Армія. Цю новину жителі зустріли неоднозначно. Старші люди ще пам'ятали прихід російської армії у Першу світову війну. Тоді росіяни принесли зі собою арешти та грабунки. Згадувались також вісті, які приходили зі Східної України в 30 роках, про голод та знущання москалів над українським народом. Але були й такі що симпатизували Радянській владі.
Коли 22 вересня радянські кавалеристи з'явилися в с. Пристань, то багато людей їх радісно вітали. Було винесено синьо-жовтий прапор з "Просвіти". Найбільше раділа сільська біднота, яка вже прослухала чутки про те, що будуть виселяти багатих селян, а їхні землі роздаватимуть бідноті.
Уже в кінці 1939року в Пристані, під протекторатом нової влади, було створено Сільський комітет. До нього увійшли переважно сільські бідняки. Регулярно в Пристань приїжджали різні представники влади та агітатори.
Найбільш національно свідомі селяни сприйняли радянську владу холодно і з недовірою. Часто появляються різні чутки, які дескридитують радянську владу, перешкоджають її господарству.
Радянський уряд руками НКВС жорстоко карав за будь-який непослух чи спротив.
Та незважаючи ні на що Радянський Союз впевнено насаджує свою владу на наших теренах. Створивши повітові та сільські селянські комітети, нова влада взялася до організації виборів до Народних Зборів Західної України. 22 жовтня відбулися вибори до Народних Зборів. Від Пристані та довколішніх сіл було обрано Марію Білецьку з с. Двірці та Марію Перепилицю з с. Хорнів.
26 жовтня 1939 року Народні Збори Західної України проголосували за приєднання Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної республіки.
На початку грудня 1939 року було створено новий адміністративно - територіальний поділ. Жовківський район було поділено. На його території утворено три райони: Жовківський, Куликівський, Великомостівський. Пристань відійшла до Великомостівського району.
Нова влада відчувши спочатку холод, а потім спротив галичан до більшовизації, колективізації, націоналізації підприємств, заборону діяльності націоналістичних партій та громадських організацій, розпочала активний наступ на свідоме українство. Основною формою боротьби влади з непокірним населенням були депортації - примусові вивезення у східні та південні райони.
Багато людей з с. Пристань були заарештовані та вивезенні до Сибіру та Казахстану. А котрих невстигли вивезти до приходу німецької армії то розстріляли в тюрмах Жовкви, Рави Руської та Львова. Зокрема у львівській тюрмі були розтріляні, заарештовані в 1940 році, управитель пана Радзиховського в Пристані та його сина.
Пристанські оунівці пішли у підпілля, а декотрі з них перейшли на польську територію, де було сильне українське підпілля.
22 червня 1941 року жителі Пристані почули стрілянину з сторони Рави Руської - це наступали німецькі війська. Залишаючи наші терени загони НКВС чинили розправу не тільки над в'язнями в тюрмах. Вони отримали наказ нищити цілі села та вбивати людей. Було спалено багато будинків у Замочку, Деревні, енкаведисти добрались до сіл Бутини та Любеля. Вони вже були на дорозі до Пристані але в село увійшли з боку Рави Руської німецькі передові частини і енкаведисти втекли лісом у напрямку с. Куличків.
Зазнавши терору червоного режиму, жителі Пристані радо прийняли німецькі війська. Та невдовзі почались облави та арешти тих, хто при Радянській владі займали керівні посади.
30 червня 1941 року у Львові було проголошено Українську Державу. Цього ж дня був піднятий в селі синьо-жовтий прапор. Його підняли провідні оунівці села. Вже через тиждень німці почали масові арешти українських націоналістів. Члени ОУН знову пішли в підпілля і почали готуватись до збройної боротьби.
В цей час були заарештовані та розтріляні Шульган Василь, Орищин Василь, Орищин Михайло та Орищин Петро (брати), Бутинець Петро, Сироїжко Сидор, Язвінський Пилип та інші.
Німецькі агенти на початку війни часто навідувались у село з агітацією та закликами молодь до виїзду на роботу в Німеччину та молодь не хотіла покидати Батьківщину та працювати на загарбників. Тоді з серпня 1942 року німці стали проводити облави та примусово вивозити молодь з села. Після таких облав насильно були вивезені такі жителі с. Пристань до Німеччини: Кривлюк Петро Іванович, Шульган Іван Григорович, Боднар Михайло Васильович, Булик Василь Михайлович, Жипко Василь Андрійович, Гайдюк Василь Миколайович, Грабар Параскевія Дмитрівна, Филипів Марія Костівна, Хавалко Ганна Тимківна, Амброс Йосип Пилипович, Білецький Яків Михайлович, Білецька Ганна Василівна, Душний Фільмон Ількович, та інші.
У жовтні 1942 року на Волині була створена Українська Повстанська Армія. В цей час в Пристані діяла досить чисельна група українських націоналістів. В 1943 році в селі було організовано загін сільської самооборони, бо існувала велика небезпека нападу польських загонів, які нападали на українські села, вбивали та грабували селян.
19 липня 1944 року Червона армія без бою пройшла через Пристань в напрямку Рави Руської. Проводились арешти членів ОУН та їх сімей. Проводилась мобілізація молоді на фронт. Ось неповний список мобілізованих до радянської армії жителів с. Пристань: Боднар Михайло Григорович, пропав безвісти, Білецький Петро Йосипович, рядовий Червоної армії, загинув у Німеччині в 1944р., Білецький Михайло Йосипович 1926 р.н. рядовий ЧА пропав безвісти, Білецький Михайло Васильович 1920р.н., рядовий ЧА загинув у Карпатах в 1944 році, Жипко Дем'ян Андрійович 1921 р.н. пропав безвісти, Капустій Василь Григорович 1909р.н., пропав безвісти, Курач Ярослав та Дмитро Пропали безвісти, Медвідь Степан Григорович 1907 р.н., загинцв у Карпатах в 1944 році та багато інших.
24 серпня 1944 року в лісі між Пристанню і Пирятином енкаведисти оточили загін повстанців. Чим більші втрати несли енкаведисти тим зліші були на українців. Зразу ж після приходу у наш край вони почали арештовувати і знищувати наш народ. Багато загинуло жителів с. Пристань від рук більшовицьких окупантів: Ярослав Предзимірський (Хмара) 1918р.н., член ОУН, командир боївки УПА, загинув 1947р., Хас Петро (Старий) 1901р.н., член ОУН, загинув 1944 р., Петро Боднар 1923р.н., член ОУН, загинув у 1944 р., Василь Грабар 1895р.н., член ОУН, загинув 1946р., Василь Хас 1923 р.н., член ОУН, загинув в 1944 р., Іван Филипів 1917 р.н., член ОУН, загинув в 1944 р., Нестор Ріс 1941р.н., член ОУН, загинув 1944 році, Василь Филипів 1922р.н., член УПА, загинув 1944 р., Петро Борис 1928р.н., член УПА, загинув 1946р., Михайло Комбель 1925р.н., член УПА, загинув в 1946 р., Іван Замоцський 1921р.н. член "Просвіти" загинув в 1943р., Іван Мазник 1910р.н., сільська самооборона, загинув в 1944р., Яків Хомин 1899р.н., сільська самооборона, загинув в 1944 р.
Сьогодні на знак вшанування памяті борців за волю України насипано в селі символічну могилу.
У 1947році радянська влада спробувала організувати колгосп в селі, але ця спроба закінчилась невдачею.
У 1948 році в Пристані на кошти селянського кооперативу "Єдність" був побудований новий магазин.
Добровольців записуватись у колгосп не було. Людей викликали у приміщення школи і змушували писати заяву про вступ до колгоспу. Найбільш впертих, хто не хотів підписувати заяву жорстоко били і лякали виселенням у Сибір. Лише у 1950р. в Пристані був організований колгосп. У селян була відібрана вся земля.
В кінці 40-х років відновила свою роботу школа. Вона розмістилась у двох корпусах: колишній школі священника та в його хаті. Всі діти, які були шкільного віку мусіли йти школи. Вчителі приїхали зі Східної України та були і місцеві.
У 1963 році біля нового магазину було збудовано клуб за кошти колгоспу "Дружба", яким керував Іван Федина.
У 1967 році пройшло укруплення колгоспів. Пристань, Бутини, Двірці та Волиця було об'єднано в один великий колгосп, який отримав назву "Імені 17 вересня". Велику допомогу колгоспові надає Великомостівська МТС.
В 60-х роках відбувався розгул атеїзму. Людям забороняють ходити до церкви, відзначати релігійні свята. В часи розгулу атеїзму була зруйнована могила Січовим Стрільцям, зламаний хрест на честь знищення кріпацтва на присілку Німці. Нищили сільські святині не якісь зайди, а свої сільські люди.
У селі завжди були люди, які вірили в краще життя. До них сміливо можна віднести бригадира комплексної бригади Михайла Мазника. Це був добрий господар та чесна людина, яка заслужено користувалась пошаною серед односельчан. Його стараннями було поновлено стару дорогу, яка проходить паралельно нової та відновлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини в Україні.
Декілька разів колгосп реорганізовувався. Часто мінялись голови колгоспу. В 1992 році пройшла остання реорганізація колгоспу. Було створено Селянську спілку "Пристань" на чолі якої став Василь Гронович. Та процес розпаду колгоспної системи вже не можна було зупинити, яке в кінці 90-х років остаточно занепало.
В 1990 році розпочалось будівництво нової школи в селі. Школа стоїть недобудованою по сьогоднішній день, а пристанські діти змушені тиснутися ще в старій школі, яка була побудована ще в позаминулому столітті.
У 1991 році було проголошено Україну незалежною державою. Звичайно, ця подія мала свій відбиток у житті селян. Нове покоління жителів внесло свою частку у його розвиток. На добровільні пожертвування було збудовано і посвячено у 1991 році каплицю на честь Святого Духа.
У 1997 році парафіянами села Пристань було збудовано водосвятну капличку біля церкви.
Село Пристань відноситься до Бутинської сільської Ради. Головою є Микола Яцишин. В селі є церква, неповна середня школа, бібліотека, народний дім "Просвіта" фельшерсько-акушерський пункт, магазини.
У 2018 році минуло 465 роки з часу першої письмової згадки про село Пристань. Село, яке протягом століть розбудовувалося на цій землі. Будували його люди, які свято вірили в майбутнє, стійко зносили всякі лиха, мужньо боролися зі зброєю в руках проти загарбників, які були ласі до наших багатих країв. Вони донесли її нам через віки і передали цю віру нашому поколінню, як з надією дивитися в завтрішній день.
