A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Великомостівська громада
Великомостівська міська рада Львівської області Сокальського району

Історія с. Реклинець

Дата: 02.10.2019 14:31
Кількість переглядів: 399

Літопис села Реклинець.

1337р. Легендарна дата заснування старої церкви, прозваної у народі Миколаївською. Водночас, це найдавніша із згадок про наше село. Єдиним документальним підтвердженням дати заснування церкви є запис у церковній книзі.

На жаль описів зовнішнього і внутрішнього виглядів споруди не збереглося. Відомо, що Миколаївська  церква була розташована у полі Ридчик (місцевість із правого боку при в'їзді у Реклинець) і слугувала жителям села понад 500 років. Унікальність цієї згадки полягає у тому, що мова йде про час існування Галицько-Волинської держави і правління князя Юрія ІІ Болеслава. Даний факт не відповідає багатьом твердженням про те, що село Реклинець виникло у першій половині ХVІ ст. Однак, місцеві перекази і легенди стають на бік твердження про те, що село існувало у більш ранні часи. Підтверджують це й археологічні розвідки кінця 1980-х років, які доводять, що на корінному березі річки Желдець існувало давньоруське поселення Х – ХІІ ст. Ймовірно мова навіть не йде про Реклинець у прямому розумінні слова, а про якесь інше поселення, яке можливо загинуло, або значно постраждало під час набігів монголо-татар. Таким чином це цілком узгоджується з місцевими легендами про походження назви «Реклинець» – «ректи кінець». На місці сплюндрованого села  постало нове поселення, яке й отримало нову назву – Реклинець, а вже у ньому в 1337р. була зведена Миколаївська церква.  Цікавим є також переказ про те, що на місці Реклинця колись була дуже запекла битва з татарами. Інший переказ говорить, що в околицях села було поле «Рубань», на якому відбулася велика битва, від чого й походить назва.

1565р. За даними люстраційного податкового протоколу складеного спеціальною люстраційною комісією  (працювала над переписом протягом 1559-1563) того року, село Реклинець платило у державну казну сукупний річний податок у розмірі 80 злотих, 7 грошів і 15 денарів. Якщо врахувати, що у цей час село Двірці платило податки у розмірі 153 злотих 13 грошів і 15 денарів, то можна припустити, що Реклинець був другим за величиною навколишнім населеним пунктом біля Мостів (останні платили відповідно 217 злотих 3 гроші і 15 денарів). Ці дані свідчили про швидке господарське зростання новозакладеного міста, по відношенні до оточуючих його поселень сільського типу, у тому числі Реклинця, які в не дуже віддаленому минулому не відрізнялися демографічно і економічно від Мостів. Село входило у важку для заселення, так звану «зону водного Лісу». В на середину ХVІ ст. до неї також входили Мости, Добротвір, Струмільче та ще 2 міста і 40 сіл. За даними люстрації «Реклинецький княжик» (війт) був звільнений від сплати  податків. Натомість місцева православна церква і її парохи таких привілеїв не мали. Цікавим був податок, який жителі платили за дівчину, яка виходила заміж і йшла жити в іншу місцевість. Становив він тоді 15 грошів. Жителі Реклинця  в своїй більшості займалися землеробством, яке було єдиним джерелом утримання (на 1 село припадало тоді середньо біля 10 нив обробленої землі). У селі з'явилися перші євреї.

У податковому реєстрі за 1578р. згадується також, що у Реклинці 10 осіб займалися «вільним палінням смоли у королівських борах». Водночас згадуються й євреї, які здебільшого займалися ремеслом і гендлем. Останні справно платили податки у державну казну, тому польський король своїм указом від 6 липня 1578р. зрівняв у правах місцевих євреїв з іншим населенням, дозволив їм вільний труд. Цікаво, що податок на торгівлю спиртними напоями на той час становив становив два флорени в рік.  Щочетверга реклинчани їздили в Августов на базар, а також на міський ярмарок, який відбувався 14 вересня, на свято Воздвиження Чесного Хреста. Незважаючи на поступове зростання ремесел у селі, більшість реклинчан продовжували займалися землеробством.

   У квітні 1648 р. на Лівобережній Україні вибухнуло національно-визвольне повстання під проводом Богдана Хмельницького, відомо, що козацькі загони проходили також через Реклинець.                       

1772р. Цього року у 72-річному віці помер власник села Реклинець Францішек-Селезій Потоцький. Представник гетьманської (тульчинської) лінії роду. В народі його називали «українським корольком». Він був одним з наймогутніших польських можновладців.

З 1785 р. при церкві Пресвятої Трійці велися метрикальні книги, що були цінним історичним джерелом про життя сіл Реклинець та Стремінь. У них велися записи про укладення шлюбу, реєструвалися дати народження і смерті місцевих жителів. Метрикальні книги тривалий час були важливим документом, оскільки були єдиним джерелом, де реєструвалися акти громадського стану. Витяг з метрикальних книг в народі просто називали «метрикою».

1840р. Згідно перепису цього року у селі Реклинець 815 осіб відносили себе до греко-католицької парафії, були також римо-католики та іудеї.

1879р. За переписом того року у селі Реклинець, що заселене по обидва береги ріки Желдець налічувалося 195 домів у яких мешкали 1244 особи. За національністю тут проживали 1102 українці, 141 поляк, 54 євреї та 55 німців. Усі жителі належали до певних парафій, зокрема: 1106 з них були греко-католиками, 138 – римо-католиками, 54 сповідували іудаїзм. Місцева греко-католицька парафія (до неї також входили 220 прихожан зі Стременя) належала до белзького деканату перемишської єпархії, римо-католицька – до Великих Мостів. У селі знаходилася невелика школа.

В 1898 році з ініціативи місцевого пароха о. Матея Ціпановського (1834 р. н.; служив при церкві Пресвятої Трійці у 1872-1907 рр.) у селі Реклинець у кількох метрах перед входом до церкви громадою було зведено високу дерев'яну дзвіницю з підсябиттям у другому високому ярусі. Крита вона була оцинкованою бляхою, увінчана на вершині даху високим хрестом. Другий ярус, на якому були закріплені дзвони по периметру освітлювали шістнадцять аркових вікон (по чотири з кожної сторони). Дзвіниця була розташована на місці тогочасного цвинтаря, який знаходився поблизу церкви..

1908р.  Незважаючи на незадоволення місцевих поляків, цього року з ініціативи священика о. Лева П'ясецького (прибув на служіння  у село в 1907 р.) у Реклинці було засновано культурно-освітнє товариство «Просвіта». Основним завданням товариства стало сприяння просвіті реклинчан в культурному, національно-політичному та економічному напрямах. Головою «Просвіти» одностайно було обрано отця Лева, який незмінно перебував на цій посаді чверть століття. Просвітянським осередком села стала простора читальня, що знаходилася у центрі села. Її будували виключно на кошти місцевих жителів.

27 серпня 1909р. У Реклинці народився Андрій П'ясецький – член ОУН, міністр лісів. Навчався у Львів. держ. гімназії, член пластового куреня «Лісові чорти». В 1940 р. отримав звання доцента лісової ботаніки. Організовує у Янові біля Львова науково-дослідну станцію, де проводить дослідження впливу екологічних чинників на ліси Розточчя. У 1941 р. вченого заарештовують агенти НКВС і ув'язнюють у Львівських Бригідках. Після приходу німців звільнений. 30.06.1941 р. у Львові проголошено відновлення Української самостійної держави. В уряді Я. Стецька П'ясецький був призначений міністром лісів. Німці не визнали уряду Стецька і арештували 300 членів ОУН. В умовах німецької окупації організував на площі 14 тис. га Український лісовий науково-дослідний інститут, але німці перетворюють його на звичайне надлісництво і доводять план рубки деревини. Вчений добивається відміни рішення німецької влади про відміну ліквідації лісового науково-дослідного інституту. За доносом керівника лісів Галичини Г. Варта 08.01.1942 р. був заарештований. 27.11.1942 р. П'ясецький розстріляний гестапівцями на схилі Кортумової гори за Янівським цвинтарем.

серпень 1914р. Як і наприкінці ХІХ ст, так і в перші роки ХХ ст. молоді хлопці служили у лавах австрійської імперської армії, у так званому ландвері (армія мирного часу), термін строкової служби  у якому становив чотири роки. Призивалися юнаки 21-річного віку. 28 червня 1914 року у Сараєво було вбито ерцгерцого (наслідника австрійського престолу ) Франца-Фердинанда. Це стало причиною до початку Першої світової війни. З її вибухом чоловіки з Реклинця та Стременя відправилися на фронт воювати у лавах ландштурму (так називалася австрійська армія у воєнний час до якої зараховувались особи віком від 19 до 42 років, що мали змогу носити зброю) проти російської армії. Точна їх кількість невідома. Здебільшого це були малодосвідчені необстріляні селяни. Вже на початку війни, після наступу росіян вони виявилия відкинуті зі своїми частинами далеко від дому.

8 листопада 1914р. У Реклинці  народився Дмитро Маївський (псевдонім Майченко, Тарас, Косар, Дума) – укр. військовий і політичний діяч. Навчався у Сокальській гімназії. З юнацьких літ брав участь у національно-визвольній боротьбі проти польського окупаційного режиму в Західній Україні. Член Організації українських націоналістів. Напередодні Другої світової війни очолював повітовий провід ОУН Жовківщини, пізніше - обласний провідник ОУН на, Холмщині (1939-40).

1915р.   У селі Реклинець народився Хвалібота (Фолібота) Михайло – видатний військовий діяч ОУН-УПА (псевдоніми «Бородатий», «Лис», «Б»). З ранньої молодості цікавився історією України, про неодноразово говорив із місцевим священиком Левом П'ясецьким. Саме останній сприяв становленню Михайла як націоналіста. З початку національно-визвольних змагань, Хвальбота вступив до УПА і пройшов на Поліссі бойову підготовку. Під час війни «Лис» був членом надрайонного проводу ОУН Кам'янеччини (до 1949); підхорунжий, старший булавний, хорунжий (15.04.1945), відзначений Срібним Хрестом бойової заслуги І кл. (25.04.1945). Автор цілого ряду точних та докладних нарисів (вів власний щоденник) історії сотень на терені Сокальської округи протягом 1943-1946 років. Загинув десь на Львівщині у 1949р.

 1915-1916 рр. У той час, коли у розпалі була Перша світова війна жителі Реклинця протягом 1915-1916 роках зазнали ще однієї страшної події – у селі лютувала холера. За цей період в Реклинці холера забрала життя, за різними переказами, у понад десяти її жителів. Померлих, боячись поширення інфекції, хоронили за межами села (приблизно 1 км на захід від Реклинця). Незважаючи на те, що померлі від холери були поховані за межами села, їхні родичі піклувалися про могили.

1918-1919 рр. У 1918 р. із проголошення Західноукраїнської Народної Республіки почалося формування Галицької армії, яка була покликана боронити самостійність нової держави від зазіхань поляків. До лав української армії вступило багато юнаків з Реклинця. Усі вони брали участь у кровопролитній україно-польській війні 1918-1919 рр.

Серпень 1920 р.  У квітні 1920 р. розпочалася польсько-радянська війна. Вдалий наступ об'єднаних сил українців і поляків змінився контрнаступом Червоної Армії. Внаслідок цього села Реклинець і Стремінь у серпні на нетривалий період часу (всього два тижні) були окуповані 6-ю кавалерійською дивізією Першої Кінної армії (командувач – Семен Будьонний), штаб якої знаходився у Радехові.

14 квітня 1924р. У селі Реклинець в сім'ї учителя народився Євген Гладишевський – видатний учений, фахівець у галузі неорганічної хімії. Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1979).В 1947р. закінчив Львівський університет ім. Івана Франка, хімічний факультет, де й працював до 2001р.  У 1953 р. він захистив кандидатську дисертацію «Тверді розчини на основі інтерметалічних сполук». У 1954 р. Гладишевський одержав звання доцента кафедри неорганічної хімії та розпочав читати для студентів хімічного факультету лекційний курс з неорганічної хімії. Згодом читав лекційні курси також із загальної хімії і кристало-хімії для студентів хімічного факультету та з основ кристалографії для студентів фізичного факультету. У 1967 р. обраний деканом хімічного факультету Львівського університету. У 1968 р. йому присуджено вчене звання професора і аж до 1989 р. він обіймав посаду завідувача кафедри неорганічної хімії, а наступних 10 ро­ків – професора кафедри. Одночасно в 1971 р. був призначений проректором з науко­вої роботи університету та перебував на цій посаді впродовж 20 років. Засновник і керівник наукової школи з питань досліджень діаграм стану металічних систем і кристалохімії інтерметалічних сполук. Відомий вчений у галузі кристалохімії неорга­нічних сполук, член Міжнародної спілки кристалографів, голова Комітету кристало­графів України (1993-2004), дійсний член НТШ, голова хімічної комісії НТШ (з 1992), член секції хімії Комітету з Державних премій в галузі науки і техніки (з 1987), член ред­колегії Українського хімічного журналу і Міжнародного журналу «Journal of  Phase Equilibria»; редактор Вісника Львівського університету, серія хімічна(1971-1991).

1926р. За переписом того року у Реклинці проживало 2600 осіб, 1950 з яких за віросповіданням були греко-католиками. До останніх також належали 650 жителів Стременя. На середину 1920-х років життя реклинчан було складним. Польща посилила гніт місцевого населення. В пошуках заробітку селяни за скромну платню продавали свою робочу силу місцевому землевласнику А. Кремінцеру. В Реклинці лише декілька селянських господарств володіли 5-10 моргами (0,56 га) землі. Більшість господарств були малоземельними (від чверті до одного моргу), або взагалі безземельними.

1936-1938 рр. В цьому році у Реклинці  виникла жіноча організація «Союз українок». Її метою була активізація жінок, піднесення їхнього освітнього та фахового рівня, участь жінок у культурно-освітніх та фахово-доброчинній діяльності. Програмно-ідеологіч-ними засадами «Союзу українок» були національно-державницька ідея та ідея суспільної рівноправності жінок. Організація видавала двотижневик «Жінка» і часопис для селянок «Українка». Існувала тісна співпраця з «Просвітою». Очолювала реклинецький осередок жінка з Великих Мостів, яка приїздила на зібрання. Місцеві жінки, що входили до «Союзу українок» (кількість у різний час коливалася від 20 до 30 жінок різного віку) збиралися в одній з хат і вчилися шити, куховарити, співали пісні, готували вистави. З однією із таких вистав – «Бабський бунт» – жінки виступали у місцевому клубі. Популярністю серед реклинчан користувалася також вистава «За двома зайцями». Крім цього ставилися концерти присвячені релігійним святам. До Реклинця в гості з виступами приїздили жінки члени «Союзу українок» з сусіднього Добротвора. Цікаво, що на возах реклинецькі жінки їздили на зібрання організації навіть до Львова. В 1938 році польська влада заборонила діяльність «Союзу українок».

1937-1947 рр. Перед реклинчанами гостро стояла проблема шкільного  приміщення. Дві маленькі  тісні хатинки  не  могли забезпечити   повноцінного  зручного навчання. В 1937 році громада села продала 15  гектарів  громадської землі і на одержані кошти розпочала будівництво у центрі села нової  цегляної школи

27 вересня 1939р. 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу вибухнула Друга світова війна. Невдовзі її загони були вже у селах Реклинець і Стремінь. Місцевий поміщик А. Кремінцер утік зі села у Львів. Після приходу більшовиків, ними було скинуто і знищено синьо-жовтий прапор, який висів на церковній дзвіниці.

25 червня 1941 р. Вступ у Реклинець збоку Великих Мостів гітлерівських військ. Почався період нової важкої окупації. Колгосп було ліквідовано, а його майно розграбоване. Реклинецький спиртовий завод і млин нова влада демонтувала, а обладнання вивезла. Нацисти дбали про забезпечення своєї держави робочою силою. Багатьох жителів села було насильно вивезено у Німеччину на різні роботи. Землі, які належали колгоспу і селянам стали власністю нового пана – якогось Лалевича, що його поставили гітлерівці. В селі закрито десятирічну школу, а на замість неї відкрито чотирирічну. Навчання у школі вели три вчителі (директор І. Маївський).

11 липня 1941 р. У перші дні початку радянсько-німецької війни і відступу Червоної Армії активізувала свою діяльність Організація Українських Націоналістів. Незважаючи на відмову гітлерівців визнати проголошення Української Держави вони ще більше розгорнули свою діяльність, яка стала набирати збройного опору.

1941-1943 рр. Відомо, що під час німецько-фашистської окупації найбільші людські втрати серед мирного населення на території Галичини поніс єврейський народ. Не був винятком і Реклинець, де після жахливих розправ і переслідувань над євреями, нікого з них не залишилось. На той час у Реклинці проживало близько 20 єврейських сімей. Вони були розсіяні по селі і здебільшого займалися торгівлею, були також кравці, особи, які займалися сільським господарством тощо.

18 серпня 1944 р. Після приходу радянських військ у Західну Україну в Реклинця було залишено радіостанцію. Розміщена вона була в одній із хат у центрі села (раніше у цій хаті до 1939 р. жив колишній директор школи Борсук). Вночі 18 серпня 1944 року на радіостанцію напала боївка УПА. Бійці останньої були переодягнені у радянську уніформу. Загинули дві телефоністки-росіянки, але напад не вдався і нападники відступили.

19 серпня 1944 р. Про напад на радіостанцію дізналися у військовій частині, дислокованій у Великих Мостах. Зібравши значні сили «стрибки» (истребительние отряды) на машинах і конях підійшли до Реклинця з заходу і стали обстрілювати його з мінометів і кулеметів. Не зустрівши ніякого опору з боку села, карателі вдерлися у його межі і почали спалювати хати і стодоли та вбивати тих, хто потрапляв їм під руки. За свідченнями очевидців тих подій вогнем було знищено до 70 господарств, загинуло до 20 людей.

У 1946 р. греко-католицька парохія у селі Реклинець була ліквідована. Після більш, як 250 років перерви, у Реклинці відновлювалася православна церква підпорядкована Московському патріархові. Греко-като-лицький парох Роман Третяк був змушений залишити Реклинець і повернувся  назад до Львова, де тривалий час жив сам  без  сім'ї, і помер у 1984 році. Першим православним священиком у Реклинці став 60-річний Володимир Винницький.

1948-1949 рр. Початок процесу повоєнної колективізації. Поява перших показових судів над тими, хто відмовився здавати худобу і реманент до колгоспу. Початок виселення репресованих на заслання.

1951 р. Об’єднання трьох колгоспів сіл Реклинець та Стремінь в один колгосп «Світанок». За словами П. Владики: «У 1951 році весною два колгоспі було об'єднано в один. Його головою  «обрали» (він був призначений) Іллю Митрофановича Сірченка.

У 1952 році в Добротворі почалося будівництво електростанції, люди почалися туди, але їх там не приймали, бо потрібна була довідка гід голови колгоспу. Отож жили, як закріпачені. В ті ж таки роки молоді хлопці, повертаючись і армії, влаштовувалися на роботу на червоноградські шахти».

12 квітня 1951 р. Цього дня у лісовій криївці в урочищі Морозівське неподалік від Реклинця відбувся один з останніх боїв воїнів УПА. На той час у криївці переховувалося вісім повстанців: Данило Мисак (псевдонім «Каменяр»), Мар'ян Шульган («Біловус»), Марія Степанишин («Рома»), Ігор Мачинський («Ромко»), Ярослав Іванець («Малий») та ще три невідомих воїни (відомі їх псевдо – «Слава», «Соловій» і «Ярий»). Війська НКВС вислідили місце (повстанців видав один із жителів Реклинця) сховку противника і значними  силами оточили його криївку.                                                        

1956-1960 рр. Протягом цих років через Реклинець з Великих Мостів до Добротвора було прокладено асфальтовану дорогу. Це стало справжнім святом для жителів села, адже раніше у Реклинці ні машини з зерном чи цукровими буряками, ні молоковоз, не могли проїхати без допомоги трактора. Згодом була здійснена електрифікація села. Це дало змогу залучити електроенергію на службу селянам.

1957 р. Біля церкви (на місці старої школи) споруджено великий дерев’яний Будинок культури. В цьому приміщенні знаходились сцена, зал на 300 глядачів, кінобудка, підсобні кімнати, бібліотека з книжним фондом 11,5 тис. екземплярів, а також контора місцевого колгоспу. Після перенесення у 1980 році контори до будинку сільської ради, а культурних установ до новозбудованого у 1983 році Будинку культури у  приміщенні старого клубу залишаються функціонувати лише майстерня по пошиттю одягу та хімчистка. На початку 1990-х років клуб занепадає, а невдовзі його було розібрано.

Червень 1967 р. У червні 1967 року відбулося урочисте відкриття нового приміщення дитячого садка (отримав назву «Веселка»). Зведений він був завдяки колгоспу «Ленінський шлях» (голова Стодольний М. В.), який узяв на себе усі фінансові витрати і будівельні роботи. В завершеному вигляді це була велика одноповерхова будівля з двома просторими груповими кімнатами, прийомними, спальнями, кухнею, кабінетом завідувача, літніми верандами, туалетами. Крім цього навколо садочку було зведено ігрові майданчики, підсобні приміщення, літні альтанки, насаджено фруктові дерева, кущі жовтої акації.

1967 р. На місці старого дерев’яного моста через ріку Желдець  в 1967 році було споруджено залізобетонний міст. Особливістю останнього є те, що на в’їзд і виїзд з нього ведуть два крутих повороти.

1976-1986 рр. Протягом цього часу у Реклинці силами колгоспу велося інтенсивне будівництво житлових будинків. Зокрема було споруджено два чотириквартирних і сім одноквартирних будинки. Спочатку зводили оселі для реклинчан майстри із Прикарпаття, але потім колгосп почав обходитися силами власної бригади, яку очолював Юліан Федоровия Годісь. Власниками нових квартир стали працівники колгоспу

10 січня 1980 р. Вагомою  подією в житті села стало відкриття 10 січня 1980 р. нової сучасної  просторої  двоповерхової школи, збудованої за кошти місцевого колгоспу. Ініціатором будівництва був голова колгоспу П. Куцин. Існуюча на той час у селі школа рахувалася в районі в числі добрих приміщень, тож районне керівництво весь тягар фінансування будівництва поклало на місцевий колгосп.

1983 р. В 1979 р. з ініціативи голови колгоспу Куцина П. Г. почалося будівництво Будинку ку-льтури. Зводила приміщення пересувна механізована колона з міста Сокаля. Його відкриття відбулося у 1983р. В нове просторе приміщення перебралася бібліотека. Тут також були кімнати гурткової творчості і танцювальний зал.

1987 р. Тривалий час краєзнавці ніяк не могли пояснити походження назви села Реклинець. Справа в тому, що село відоме з ХVІ ст. і ми не знаходимо в історії краю таких трагічних подій, які б спричинили словоутворення «рекли кінець».  Місцеві перекази і легенди свідчили, що історія Реклинця сягає глибших віків. Восени  1987 року неподалік Реклинця археологічні пошуки здійснювала експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер – Інститут українознавства, міста Львів) на чолі з молодим співробітником Дмитром Юрійовичем Павлівим. Останній звернув увагу на топоніміку урочищ Татарська могила і Рубань (північно-східна околиця села), посередині яких було виявлено давньоруське поселення Х–ХІІ століть. Розвідкові шурфи, закладені археологами виявили різноманітну кераміку, житло, сліди ремісничого виробництва. Цікаво, що поблизу давнього селища ще в довоєнний період було виявлено скарб візантійських речей і монет, приналежний східно-словянським племінним об'єднанням VІ–VІІ ст. н.е. В археологічних розвідках брали участь учні місцевої школи Сергій Великий, Юрій Владика, Серій Романчук та ін. Тепер стало зрозуміло, чому село дістало назву Реклинець, адже давньоруське поселення, як показали дослідження припинило своє існування з татаро-монгольською навалою на руські землі. Після спустошливих набігів навколишня місцевість була знову заселена людьми.

1991 р. За ініціативою місцевої греко-католицької громади біля повороту дороги на Стремінь було зведено каплицю. Місце де мала постати будівля являло собою низовину, у якій після дощів довго стояли калюжі, тому громаді спочатку довелося підвозити машинами пісок (Гнатів М., Демків В.) і робити насип.

25 серпня 1991 р. Знаменною подією в історії України стало проголошення Акта про незалежність – 24 серпня 1991 року. Наступного дня у неділю відбулося святкування. Вже через  тиждень, 1 вересня на урочистій святковій лінійці, присвяченій відкриттю нового навчального року на подвір’ї перед школою було вперше піднято синьо-жовтий прапор.

1 червня 1995 р. Початок газифікації села Реклинець.

1 червня 2010 р. В перший день літа 2010 р. у післяобідню пору центральною частиною села (вулиці – Добротвірська, Зарічна, Великомостівська) пройшовся сильний повітряний вихор – смерч. Його діаметр складав кілька десятків метрів і сягав у висоту до тридцяти метрів. Смерч завдав чималих збитків жителям вищеназваних вулиць. Зокрема, постраждало покриття церковної дзвіниці, у якої з даху було зірвано усю бляшане накриття. У кількох десятках метрів від дзвіниці, на подвір'ї місцевого приватного сільгосппідприємстві у приміщеннях зерносховищ смерч зірвав майже увесь шифер, а також зруйнував частину плоту з бетонних секцій. Втратили шифер зі своїх підсобних будівель  й жителі кількох господарств. У багатьох садах і зелених насадженнях центру села повивертало з корінням дерева, що, у поєднанні з уламками шиферу, спричинило проблеми з електропостачанням. Про силу стихії свідчило й те, що  на присадибних ділянках деякі рослини, як от картопля, перець, помідори, були вирвані з корінням і віднесені далеко вбік. Через кілька хвилин після того як смерч відступив далі на південь, пішла дуже сильна злива, яка щедро змочила залишені без покриття будівлі. По її закінченні на постраждалій території можна було побачити численні уламки шиферу (деякі силою вихору були ввігнані немов ніж у землю), куски толі, бляхи, безліч поламаних гілок. Відновлювальні роботи зайняли від кількох днів до тижня.

Повний історичний нарис с. Реклинець

 

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень