A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Великомостівська громада
Великомостівська міська рада Львівської області Сокальського району

Історія с. Стремінь

Дата: 01.10.2019 09:20
Кількість переглядів: 325

Точного року заснування села не встановлено, приблизна дата заснування 1589 рік. Розповідають старі люди, що село Стремінь колись було розташоване біля Кам'янки-Бузької, тому і Кам'янку називали Кам'янка-Стремлова.

Сама назва села походить від того, що жив в селі коваль, який робив стремена для війська. Та напали на село турки - татари і спалили його. Люди повтікали в ліса. а через деякий час тут. понад річку, почали будуватися. Не хотіли повертатися на згарище, але і на новому місці назву зберегли. На новому місці, на горбочку, біля річки побудували невеличку дерев'яну капличку, яку в 1886 році перебудували в церкву Покрови Пресвятої Богородиці.

Городищенське Євангеліє 17 ст. згадує про перехід селянсько-козацьких загонів Б.Хмельницького через село під час визвольної війни 1848-1657 рр. Біля церкви ще й досі зберігся дуб. якому більше як 350 років і існують перекази про те, що його посадив сам і Б.Хмельницький.

З 18 ст. с. Стремінь стає власністю родини графа Полоцького,

Кінець 19 ст. -поч.20 ст. ознаменувався пожвавленням громадського життя в селі. Воно пов’язане з відкриттям школи. Але рівень освіти в Стремені. як і в цілому по всій Галичині, був надзвичайно низьким. Старожили згадують, що в ті часи школа була початковою, з чотирирічним терміном навчання. Навчатись у дві зміни, бо не вистарчало місць для учнів. Вчили українську і польську мови, рахунки і релігію. Багато дітей не ходило до школи. Влада не заставляла їх вчитися, та й коштів у батьків не було на це.

Приблизно 1890 року в центрі с. Стремінь відбулася зна­кова подія — силами місцевих жителів споруджено дерев’яне приміщення читальні. У післявоєнний період вона перетворена в Будинок культури. У тому ж приміщенні знаходився також магазин. Сільський клуб служив місцем культурного відпочин­ку для людей. Сюди приходили дивитися на вистави, концерти, тематичні вечори, відзначали різні свята. З 1948 до 1955 рр. за­відувачем клубу був Пенюк Іван Петрович, після нього протягом 1955-1960 рр. — Меланія Жидяк (доїжджала із села Купичволя). Останнім завідувачем клубу впродовж 1961-1994 рр. була Ольга Заяць. На даний час на цій посаді працює Андрушко М.М.  Після закриття початкової школи у Стремені клуб перене­сено у приміщення колишнього навчального закладу. У старому клубі до 1997 р. був лише магазин. Надалі приміщення пустувало і згодом було зруйноване.

У  1899 році у Стремені місцеву церкву відвідували 274 жителі греко - католицького віросповідання. У селі були також особи, які сповідували римо-католицьку віру та іудаїзм.

Важлива історична подія сталася в 1906 р. За ініціативою греко-католицького священика о. Лева П’ясецького було створено товариство «Просвіта», його ж обрали головою.

У 1913 році було завершене будівництво великої  цегляної римо- католицької філіальної каплиці, що постала в центрі села Стремінь неподалік від греко-католицької церкви. За даними перепису 1913 р., у Стремені налічувалося 164 римо-католики. Серед віруючих - реклинчан це число становило 210 осіб. Усі вони входили до парафії з центром у м. Великі Мости, де 1882 р. зведено великий костел. Після входження 1939 р. Західної України до складу Радянського Союзу і зменшення кількості поляків місцева римо-католицька парафія поступово зникає. Каплиця на певний час закривається. В радянський час опущену святиню перетворили на колгоспний склад - тут зберігали міндобрива. Поблизу була сушарка льону - сьогодні від неї залишився цегляний комин. За незалежності України будівлю каплиці хотіли отримати парафіяни Церкви християн-євангелістів, але громада Стременя не дозволила. Після загибелі церкви Покрови Пресвятої Богородиці 2011 р. каплиця була відчинена. Повністю реконструйована і стала служити новим приміщенням для ведення богослужінь місцевою греко-католицькою громадою.

Перед 1 світовою війною власниками землі в с.Стремінь були поміщики Яблуновські і Левандовські.

Розпад Австро-Угорської Імперії внаслідок поразки у І-й світовій війні спричинив до піднесення революційних настроїв серед стремінчан. Коли виникла ЗУНР, багато молодих юнаків села стало до лав Української Галицької Армії.

У 20-30 рр. 20ст. економічний розвиток села гальмувався колоніальною політикою польських властей. Власником фільварку став поміщик Адольф Кремінцер. Крім земельних угідь він володів 340 гектарами лісу, паровим млином і гуральнею. Становище селян було важким і вже з середини 20-х рр. розгортається боротьба жителів за покращення свого соціального та економічного становища. Свідченням того є страйк 1926 р. жорстоко придушений польською жандармерією. За непокору селян заганяли у холодну річкову воду і примушувати виконувати їх так звані «лугові вправи». Карна експедиція наказувала повністю занурюватися у воду, а стрільці на конях стояли за тим, щоб ніхто не висунув скоріше голову із води. В такому випадку били нагайками по голові. Такі вправи повторювали кілька разів, лишаючи 5 хвилин на перепочинок між першою та другими вправами.

Переслідування польських властей не зупиняли визвольну боротьбу жителів села. Продовжувало активно працювати товариство «Просвіта».

В 1933 у селі появилися поодинокі голодуючі із Східної України, переважно з Бессарабії. Рухалися вони у пошуках продовольства для здобуття якого часто вимінювали особисті речі.

У 1937 р. громада с. Стремінь продала 15 га громадської землі і на одержані кошти розпочала будівництво нової цегляної школи ( сьогодні тут знаходиться бібліотека, магазин, медпункт. Народний дім).

Наприкінці 30-х початку 40-х рр.. директором Стремінської школи був Я.Айвембард, вчителем Мар'ян Кагане.

В 1938 році 635 жителя становили греко-католицьку громаду.

1939 р. приніс стремінчанам несподіване « визволення». Відповідно до пакту Молотова - Ріббентропа Західна Україна підлягала окупації Радянським Союзом.

Людей невдоволених політикою совітів, починають вивозити в сталінські концтабори. Першою жертвою енкаведистів став Ярослав Пенюк - студент Львівської політехніки, активний член ОУН. Сталінські кати живцем замурували його в тюрмі на вул. Лонцького у Львові (1941р.).

Німецька окупація, що почалася 22червня 1941р. ще принесла полегшення селянам, фашистам була потрібна дешева робоча сила. Багатьох молодих людей вони вивезли на примусові роботи до Німеччини, приблизно 56 людей.

Створена у жовтні 1942 р. Українська Повстанська Армія поповнилася і за рахунок свідомих стремінських юнаків. В сутичці з німецькими загарбниками в 1943 р. загинули вояки УПА. Серед них – Білань Микола Миколайович «Грім», Бурко Микола Дмитрович «Листок», приблизно 54 чоловік.

Повернення більшовиків у 1944 р. спричинило до активізації бойових дій підпільних лоївок ОУП—УПА. Ця боротьба тривала до початку 50-х років. В бою з більшовиками каральними загонами загинуло 27 вояків з с. Стремінь.

Емгебісти заарештували членів сімей,родичі яких брали участь у визвольних змаганнях, або тих хто їм допомагав вивозити на спецпоселення в Сибір і Казахстан. Були депортовані Годісь Катерина, Владика Марія.

З 1949 р. починається колективізація. В січні-лютому 1950 р. створюється колгосп ім. Жданова. Пізніше він об'єднаний з Реклинецьким.

Осередком громадського-культурного життя в селі залишаються бібліотека, Народний дім і школа. Стремінську початкову школу до її закриття ( 1980р очолювали М. Висоцький, В.Г.Рудий, вчителям - Горохова Зіна О. та Яцик Б.І.)

З 1949 р. бібліотека знаходилась у старенькій хатині, на території ферми. А з 1985 р. її перенесли в приміщення старої школи. Весь цей час завідувачем бібліотеки була Бурко М.П. З виходом на пенсію, у 1993 р. до роботи в бібліотеці приступила Левик Н.І.

В 1989р. відбувається відновлення греко-католицьких парафій у селах Реклинець і Стремінь. Зареєстровані вони 1991 року. Першим, хто вів Богослужіння, у с. Стремінь був о. Володимир Валевський, який п’ять років надавав духовну опіку вірним села. 1995 р. парафія с. Стремінь об’єдналася з парафією с. Реклинець. На початку 1995 р. адміністратором храму Пресвятої Трійці призначено о. Ва­силя Горбатюка, який три з половиною роки надавав духовну опіку греко-католикам с. Реклинця, а також Стременя. 1997 р. Владика Михаїл Колтун, тоді єпископ Зборівської єпархії, при­значив священика Романа Синицького адміністратором храму Пресвятої Трійці с. Реклинець. Довгі 14 років служив о. Роман вірянам. Після нього недовгий час був о. Ігор Малик, а з 2012 р. новий священик греко-католицької громади –

о. Тарас Гнатів. Протягом усіх років існування греко-католицької парафії до села двічі приїжджав з пастирським благословенням Владика Михаїл Колтун. На парафії завжди ведеться праця з дітьми та молоддю, є Апостольство молитви, діє підготовка дітей до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя. Часто тут перебували чудотворні ікони Сокальсько-Жовківської єпархії, та з поза меж єпархії. Па­рафіяни побували в різних святих місцях України.

В 1991 р.,в перший рік Незалежності України, в центрі села була насипана могила і поставлений хрест, на честь загиблим воїнам УПА. А через 10 років, споруджений хрест,на честь приїзду Папи Римського в Україну.

У 2004 році було здано в експлуатацію нова Стремінська початкова школа, будівництво якої було розпочато ще в 1991 році. У 2014 році відкрито дошкільну групу і надано закладу нового статусу: навчально - виховний комплекс, який очолює Владика О.І.

У 2006 році за державні кошти до центру села було побудовано підвідний газопровід.

20 вересня 2009 р. у с. Стремінь відбулося урочисте святкове зібрання  з на­годи освячення Дому молитви.

13 серпня 2011 року згоріла дотла церква Покрови Пресвятої Богородиці. 150-літня пам’ятка згоріла вщент. Причиною пожежі стала блискавка.

В 2012 р. розпочато будівництво нової дерев'яної церкви, яку в 2015 році на Престольний празник Покрови було освячено

Відомі люди

У с. Стремінь у польській сім’ї народився Франциск Студзінськиій. Закінчив гімназію в м. Жовква. Іспити на атестат зрілості складав у гімназії ім. Сенкевича у Кракові. 1928 р. вступив до орде­ну домініканців, прийнявши чернече ім’я Адам. Вивчав теологію у Львові і Варшаві. 9 березня 1937 р. у Львові єпископом Євгеніушем Базяком був висвячений у сан пресвітера. До початку Другої світової війни працював законовчителем-катехізаторів. 1939 р. викладав релігію у школі в Чорткові. Зі вступом Червоної Армії в Західну Україну виїхав до Угорщини, де вів душпастирську служ­бу в таборах для інтернованих польських солдатів, яким допомагав втекти з табору і переправитися до Франції. 1941 р. через Балкани вирушив до Палестини - вступив у Військо Польське, де і продо­вжив пастирське служіння. З Другою Варшавською бронетанковою бригадою брав участь у бойових діях в Іраку, Ірані, Палестині та Єгипті. 1944 р. виступив в італійській кампанії: учасник боїв під П’ємонтом і Болоньєю. Мужній капелан і хоробрий воїн у битві під Монте-Кассіно ніс духовне служіння на передовій лінії фронту серед поранених і вмираючих, а також допомагав евакуювати по­ранених і впізнавати загиблих солдатів, спалених заживо у танках. Вважав, якби Господь не покликав його на духовну стежку, він неодмінно опинився б в офіцерськім училищі. І так служив Богові, Польщі та ближнім. З 1947 р. в комуністичній Польщі був парохом у Варшаві (до 1958 р.). Попри репресії та переслідування, закінчив у 1970 р. Академію мистецтв зі ступенем магістра мистецтв в галу­зі збереження історичної спадщини. Займався відновленням давніх скарбів середньовічного домініканського монастиря у Кракові на вул. Столярській. Вів патріотичну роботу серед молоді: 1980-х рр. він та його однодумці відреставрували під Вавелем костел Св. Егідія у Кракові, зробивши його центром харцерского душпастирства (польських скаутів), а також місцем зустрічей харцерів і ветеранів. Розпочав у костелі пастирську діяльність, організовував регулярні богослужіння і ре колекції для харцерствата ветеранів. Зосередив навколо себе військових ветеранів, організував різдвяні зустрічі легіонерів, на які регулярно приходив архієпископ Кракова карди­нал Кароль Войтила Іван Павло II. Опікував ветеранів боротьби за незалежність не тільки духовно, а й матеріально: допомагав старим, хворим, солдатам. У колі ветеранів влаштовував зустрічі та ювілеї колишніх легіонерів, солдатів-підпільників та ветеранів II корпусу. Був одним з організаторів прощі в монастир на Ясній Горі в кожну річницю битви під Монте-Кассіно. З 1981 р. — почесний капелан щорічного Маршу ветеранів. Нагороджений багатьма бо­йовими орденами, зокрема: Срібним хрестом військового ордену, Командорським Хрестом із зіркою ордена Відродження Польщі, «За мужність у проголошенні істини і турботу про души і серця краковян», Лицарським хрестом Відродження Польщі, Хрестом «За відвагу», Британською Зіркою, Британською Медаллю війни та іншими. Відновлював церкви і домініканські монастирі в Кра­кові, де його 1999 р. вибрали почесним громадянином. Помер Адам Студзінський 2 квітня 2008 р. у Кракові, де й був урочисто похований на Алеї Слави Раковицького кладовища. Його ім’ям названо площу перед церквою св. Егідія в Кракові. Написав кни­гу споминів про свої роки на фронті, а також ряд публікацій про упорядкування військових цвинтарів.

У с. Стремінь народився Ярослав Іванович Пенюк — людина, чиї думки були нерозривно поєднані з прагненням незалежності України. Після закінчення місцевої школи Ярослав став студентом Львівської Політехніки. Під час навчання, прийнявши присягу, вступив до Організації Українських Націоналістів. Був ініціатором створення першої футбольної команди у Стремені. Після вступу більшовицьких військ на Західну Україну розпочав антибільшо­вицьку діяльність. Заарештований непокірний студент 25 серпня 1940 р. Великомостівським РВ НКВС (звинувачення за ст. 54-2, 54-11 Кримінального Кодексу УРСР) і поміщений у “знамениту» Львівську тюрму на вулиці Лонського. Між іншим, Пенюк був першим із жителів Стременя, хто за радянської влади потрапив до в’язниці за політичну діяльність. Точних відомостей про подальшу долю Пенюка немає. Відомо, що він був серед тих 882 ув’язнених, закатованих більшовиками протягом 1939-1941 років у тюрмі на Лонського. За одними даними, у червні 1941 р. Пенюк був роз­стріляний енкаведистами, за іншими, живцем замурований у стіні тюрми. Місце поховання Ярослава Пенюка й досі залишається невідомим.

Стремінь відомий:

- Церква Покрови Пресвятої Богородиці (пам'ятка архітектури);

- Філіальна каплиця;

- Дуб (якому понад 350 років)

 

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (пам'ятка архітектури)

   В 1864 році громадою села Стремінь була зведена дерев’яна церква  Покрови Пресвятої Богородиці. 1936 р. була перебудована, а 1964— 1989 рр. зачинена. Професійний опис церкви 1998 р. дав відо­мий львівський краєзнавець і реставратор В. Слободян: «Церква знаходиться поблизу центру села, трохи віддалено від житлової забудови, на просторій ділянці, де раніше росли старі дерева. На жаль, її вигляд відразу розчарував — стіни до карнизу «захищає» пластикова вагонка, вище — профільовані листи ляхи. На фото церкви 1992 р. видно, що її стіни оббиті найімовірніше листами ДВП. Будівля має чималі розміри, хрестова у плані, одноверха. Очевидно, свою форму отримала після перебудови 1936 року. До невеликого гранчастого вівтаря з півночі та півдня прибудовані ризниці, до бабинця від заходу — маленький ганок. Бічний вхід зроблений у західній стіні південного крила нави. Унизу по пери­метру стін церкви є захисний дашок. Більшість вікон арочної та круглої форм, фарбовані, як і карнизи, у блакитний колір (можливо, раніше церква також була мальована у цей колір). На четверику нави поставлений великий світловий восьмерик, накритий банею приплюсненої форми, без традиційного ліхтаря і маківки. У за­хідній частині церковного подвір’я стоїть дерев’яна двоярусна дзвіниця, накрита наметовим дахом. Стіни дзвіниці, як і церкви, також покрили пластиком». У серпні 2011 року церква згоріла.

Філіальна каплиця

1913 було завершене будівництво великої цегляної римо- католицької філіальної каплиці, що постала в центрі села Стремінь неподалік від греко-католицької церкви. У завершеному вигляді вона мала хрещату форму з невеликою вежею посередині критого бляхою даху. У будівлі були чотири невеликих вікна, тим не менше, всередині приміщення добре освітлювалося. Каплиця служила місцем для релігійних зібрань для місцевих віруючих, здебільшого поляків.

Дуб (якому понад 350 років)

Городищенське Євангеліє 17 ст. згадує про перехід селянсько-козацьких загонів Б.Хмельницького через село під час визвольної війни 1848-1657 рр. Біля церкви ще й досі зберігся дуб. якому більше як 350 років і існують перекази про те, що його посадив сам і Б.Хмедьницький.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень