Село Двірці
Першими археологічними пам’ятками на території села Двірці є поселення ІІ тис. до н.р., відкриті на правому березі р. Рати. Можливо, тут проживали племена трипільської культури, їх поселення складалися з глинобитних жител, обгороджених ровами.
На лівому березі Рати знайдені поселення раннього залізного віку – І тис. до н. е. В басейні р. Західного Бугу, до якого належить і наша Рата знаходилися володіння дулібів (одного з слов’янських племен). Дуліби жили селищами. Одне з них відкрите на східній околиці нашого села.
Щоб описати етнологічні особливості села, неможливо не згадати про його назву. Двірці... Звідки походить ця назва? У 1989 році проходив місячник збирання матеріалів (легенд, пісень, віршів та ін.) про рідне село у нашій школі. Було зібрано багато цікавого, створено шкільний етнографічний музей "З бабусиної скрині”. Учениці 9 класу Двірцівської школи Лех Світлана і Руда Зоряна склали пісню - легенду про походження нашого села і його назву. Ця пісня сподобалась і школярам, і всім односельчанам. Ой тече ріка, тай широкая, А по тій ріці пливуть собі купці. Один купець встав, тай слова сказав: "Місцевість гарна, буде для двора”. Так двір за двором Виросло село і його купці назвали Двірці. Виросло село, зміцніло воно. Знають люди всі історію Двірців. Цю легенду дівчата не вигадали – її розповідали старі люди.
Але існує і друга легенда про походження нашого села. Розповідають, що до нападу татар, люди жили від Довгого лісу до Бартків, це один кілометр на північ від річки Рати. Пізніше почали поселятися біля Рати і там збудували церкву святого архістратига Михаїла. Під час нападів монголо-татар, вони, рятуючись, відчіпляли дверці із своїх осель і плавали на них по болоті, порослим очеретом. Тоді, кажуть, і спалили татари церкву святого Михаїла. В цей час провідною галуззю господарства односельчан було землеробство, в якому широко використовували рала, сохи, дерев’яні борони, мотики, серпи, коси, плуги. Деякі з цих знарядь праці знаходять і дотепер, розорюючи поля. Сіяли двірчани жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес та інші культури. Вимолочували зерно дерев’яними ціпами. Поряд із землеробством випасали череди корів. Худобу тримали в хлівах, годували заготовленим в літку сіном. Розводили також домашню птицю. Не втратили свого значення промисли: мисливство, рибальство, бортництво. Ліси були довкола багаті на дичину, ягоди, горіхи. Річка аж кишіла рибою. Односельчани добре охороняли її від забруднень, будували в кількох місцях мости, залишки яких можна бачити й досі. Вздовж берегів садили верболіз, щоб тримав береги. Розвивалися ремесла, зокрема, ковальство, прядіння конопель і вовни, ткацтво.
Перша згадка про наше село в історії України датується 1308 роком, коли король Галицько-Волинської держави Юрій І вирішив разом із церковними владиками висвятити в Царгороді митрополита для Галицько-Волинської держави. Коли почали шукати таку людину, то знайшли святого Петра Ратинського, який проживав у селі Двірці (Жовківського воєводства), над річкою Ратою. Юрій І послав його з листом і делегацією до Царгородського патріарха і він, перевіривши його, висвятив митрополитом великої Русі. Із книги "Життя святих” можна довідатися, що святий Петро родом із Волині і ще в 12 років пішов в монастир. Після закінчення навчання в монастирі, він був висвячений ігуменом, пішов в село Двірці і оселився над річкою Ратою, де заснував Ново-Дворецький монастир. Це було в кінці ІІІ ст. Святий Петро був художником, написав багато образів, сіяв розумне і добре серед людей, сюди в монастир, приїжджали делегації із Львова і Києва.
Багато легенд є про нього, а це святе місце, де жив Петро Ратинський, і до сьогодні носить назву "Петрів ліс”. Вдячні односельчани протягом 1990-1992 рр. Біля Петрового лісу збудували капличку на його честь. Святий Петро Ратинський був великим просвітителем у нашому селі та в цілій окрузі. В середині XVII ст. В боротьбу за незалежну Україну виступили запорозькі козаки. Війська Богдана Хмельницького побували 4 жовтня 1648 р. під Львовом, а в 1651 р. зазнали страшної поразки під Берестечком. Бажаючи незалежності України, Богдан Хмельницький пішов на союз з Росією, який пізніше обернувся страшною трагедією для України. Польща і Росія в 1681 р. уклали Вічний мир, за яким остаточно розділили Україну. Але в другі половині XVII ст. Польща настільки ослабла, що в 1772 р. її територію між собою розділили три держави: Росія, Австро-Угорщина, Прусія. Землі нашого краю відійшли до Австро-Угорщини. Відродження в нашому селі, як і в Галичині, почалося із скасуванням панщини, яке проголосив австрійський парламент у 1848р. Односельчани в честь цієї дати поставили при в’їзді в село Двірці пам’ятник "Свободи”. Коли в Австрії встановився більш демократичний лад і народ було допущено до влади, стало можливо громадянам вільно гуртуватися у товариства, влаштовувати віча, збори, видавати книги і часописи.
Першим послом до Австрійського парламенту від села Двірці було обрано Малка Василя. У 1863 р. засновано товариство "Просвіта”, що мало на меті поширювати серед народу освіту. Впродовж 70-х років існування воно заснувало 2000 читалень, видано багато книжок. На жаль не можна тепер довідатися, хто був першим просвітянином, які люди допомагали ширити світло просвіти в селі в кінці XIX і на початку XX ст. Але по переказах людей видно, що такі люди були.У 1884 році розпочато будівництво нової церкви господнього Преображення на місці Ново-Дворецького монастиря, а в 1905 р. завершено її розпис. Перші просвітяни завозили в село часописи, твори Т. Г. Шевченка, Л. Українки, М. Шашкевича, І. Франка, релігійну літературу. В селі на місці церкви святого Михаїла та біля новозбудованої церкви Господнього Преображення відкрилася спочатку чотирикласна, а згодом семикласна народна школи, що дало змогу всім дітям здобувати освіту.
До першої світової війни, за розповіддю старших людей, у селі більше 2/3 населення вміли читати і писати, значна частина громадян брали участь у національно-культурному і політичному житті. Зокрема, було створено гурток "Сільський господар”. В 1912 році до нашої церкви приїхав новий священник О. Гоцний і був на парафії до 1938 р. він не тільки був добрим настоятелем, зміцнював у парафіян віру у Господа Бога, навчав розуміти святе письмо, застерігав від грішного життя, прищеплював любов до рідної мови, пісні, закликав до державотворення. Разом з директором школи Березюком Василем отець Олексій згуртували передову молодь села і залучили її до просвітницької роботи. Згодом під час першої світової війни, Василь Березюк пішов служити у військо і був сотником січових стрільців. Перша світова війна понесла початок великим революційним перетворенням у нашому краю. Це не обійшло стороною й наше село.
Багато горя випало на долю наших односельчан, які були мобілізовані на війну. Одні загинули інші опинилися в полоні в далекій Італії, або ж пропали безвісті. Дальшу долю нашого села і "Просвіти” в ньому вирішив хід українсько-польської війни 1918-1919 рр. і радянсько-польської війни 1920р. Згідно Ризького договору укладеного між Радами і Польщею в 1921 р., визначено державну межу між СРСР і Польщею по лінії Збруч на північ через Волинь.
І знову почалося польське переслідування. Багато українців було ув’язнено. В народних школах почали вводити навчання польською мовою. 1922р. головою товариства "Просвіта” було обрано Білецького Луку Івановича. Він був добрим організатором, сприяв розвитку освіти і кооперацій в селі. Головним завданням "Просвіта” поставила собі побудову народного дому в селі і читалень в селі Заріка і на хуторі Плосків. З цією метою молодь села збиралася у господаря, де була велика хата, розучували і ставили вистави, проводили виступ хорового співу, організовували танці, вечорниці, розучували колядки і вертеп до Різдвяних свят. Всі заходи були платні і зібрані кошти, а також пожертви громадян та кооперації, були використані на будівлю Народного дому. Його було збудовано в 1925р. В збудованому будинку Народного дому знаходились магазин кооперації і молочарня. А після завершення будівлі Народного дому в селі Заріка головою комітету по будівництву читальні "Просвіта” було обрано Білецького Михайла Максимовича.
Читальня була збудована в 1930 р. Вона мала зал, сцену, гардероби і читальню. До знань, до художньої самодіяльність потягнулася молодь. Одночасно велося будівництво читальні в Плоскові. Головою комітету "Просвіта” і будівництва читальні було обрано Дацко Василя. Йому активно допомагали члени комітету, які вирішили, що всі громадяни села мають відробити по 12 днів на будівництві, а також вносити добровільні пожертви. Кошти надходили також із Канади від людей, що виїхали туди в пошуках кращого життя. Читальня почала працювати в 1930 році.
В цей час під владою Польщі не так просто було підібрати репертуар для підготовки виступу з виставою чи концертами. Потрібно було все узгодити в Жовкві з повітовою владою. При читальні в Плоскові працював куховарський гурток, де жінки і дівчата вчилися готувати різні страви. Називався він "Союз українок”. Його головою була Воєвода Олена Лук’янівна. Вона разом із Білецьким О.Д. їздила на Союз Українок у місто Львів. В 1927 році з ініціативи товариства "Просвіта” було створено товариство "Луг”, яке мало на меті захистити село від пожежі. Тут члени товариства навчалися протипожежної справи. Вони організовували показові виступи , мали відповідну форму. Приблизно в 1930-1934 рр. проводилися показові змагання і виступи у нашому селі. В 1920-1930рр. майже кожного року проволися фестивалі молоді у Двірцях, біля Петрового лісу. Були вони добре організовані і цікаві. В їх програмі були урочисті частини, концерти, різні ігри, лотерея. Учасники кажуть, що в цей період було підготовлено й поставлено багато вистав, зокрема, такі як: "Невольник” Т.Г. Шевченка, "Наталка - Полтавка” Котляревського, "Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка, "Украдене щастя ” Івана Франка. В 1930 році при Народнім домі організовано спочатку струнний оркестр, а згодом поступово закупили духовий.
Основ музичної грамоти молодь навчала вчителька народної школи Короткевич Леся, яка вміла грати на всіх інструментах. З вище сказаного видно, що просвітницька робота в нашому селі в період 1920 – 1930 рр. була добре організована і проводилась на високому ідейно-художньому рівні. Та не довго так було. Починаючи з 1936 р. польський уряд почав переслідувати просвітян. Чотирьох членів "Просвіти” було арештовано й ув’язнено в тюрмі. Весь просвітницький рух тримався лише на кошти громадян. В цей час світ уже стояв на порозі другої світової війни. 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і СРСР було підписано пакт Молотова – Ріббентропа, а 28 вересня таємні протоколи, за якими Гітлер і Сталін поділили Європу на сфери впливу. 1 вересня Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня радянські війська почали окупацію Західної України.
І хоча Галичани вже знали про злодіяння більшовиків на Східній Україні, на перших порах вони поставились до них приязно, адже більшовики відкрили багато українських шкіл, роздали землі селянам. Але вже незабаром більшовицька влада почала діяти звичними для себе методами. Почалися масові репресії. Тисячі невинних людей запихали в телячі вагони і вивозили в Сибір. В цей же час почали створювати перші колгоспи. Всюди панувала більшовицька марксистсько-ленінська ідеологія. Очевидно, в цей час і почав занепадати просвітницький рух в нашому краї. Діяння більшовиків на теренах нашого краю перервала радянсько – німецька війна 1941-1945 рр. Вся Україна була окупована німецько-фашистськими військами.
Німці ставилися дещо ліберальніше до українсько просвітницького руху. Тому він на деякий час відновився в нашому селі. Та історія повернула так, що німці зазнали поразки і в жовтні 1944р. в село знову вступили радянські війська. Тепер вже більшовики не крилися. Знову почалися масові репресії. Тисячі так званих "українськи буржуазних націоналістів” та "куркулів” було виселено в Сибір. Не обминула гірка доля нашого села. Було виселено в Сибір більше десяти сімей. Серед репресованих більша половина просвітян. Близько 280 громадян с. Двірці були мобілізовані в 1944 році в Радянську армію і брали активну участь у розгромі фашистських загарбників. 58 з них загинули на полі бою, багато було поранено, вони після лікування повернулися додому. Народний дім було спалено в 1944 році.
На базі читалень в Плоскові та Зарікою створено комуністичні клуби, основним завданням яких було виховання молоді в дусі комуністичного інтернаціоналізму, відданості комуністичній партії і "батькові” всіх народів товаришу Сталіну. В 1946 році на неканонічному соборі у Львові було скасовано греко-католицьку церкву і запроваджено православну церкву під зверхністю Москви. В радянських школах запанував дух комуністичної ідеології. Тисячі молодих людей рятуючись від переслідування йшли в ліси і продовжували боротьбу з більшовиками в лавах ОУН-УПА. Рух цей було придушено в 1952 році. Не до пісень було нашим односельчанам в перші роки суцільної колективізації. Та районні відділи культури за вказівкою і "товариша” Сталіна швидко налагодили культмасову роботу і вже до 300 річниці (1954) воз’єднання України з Росією сільський примусово-добровільний хор захищав честь нашого села на цьому святі в м. Великі Мости. Цензура з боку районного відділу культури і партії була ще жорстокіша, ніж за Польщі. На подібних заходах рідко звучали народні пісні, в основному виконувалися твори, які прославляли більшовицьку партію та вождів. Добре, що дозволялось виступати в національних костюмах. Після війни завідуючим клубом і бібліотекою у Плоскові був обраний Волощук Іван. Художньою самодіяльністю керував Стрілець Іван. Завдяки їм культмасова робота в селі була поставлена на високий рівень. З 1953 року до клубу с. Двірці направлялись із Львівського музичного технікуму (зараз культурно-масове училище) студенти на практику. Вони разом з молоддю організовували різні свята. В 1953 році село Волиця приєднали до Двірцівської сільської Ради.
В клубах протягом 50-х років було проведено багато різноманітних самодіяльних заходів. Так, у клубі х. Плосків підготовлено і поставлено вистави: "Невольник”, "Безталанна”. На х. Заріка – "Украдене щастя”. Ще в 1951 році на районній олімпіаді художньої самодіяльності, учасники олімпіади з Двірців зайняли І місце, за що одержали премію 50 тис. крб. районного відділу культури. Премію використано на закупівлю духового оркестра. Весною 1952 року духовий оркестр "Арфа” вже грав на святі 1 Травня. У 1950 р. учасники художньої самодіяльності із нашого села 2 рази їздили на обласний огляд. На початку 60-х рр. посилилася атеїстична робота. В селі було знищено пам’ятник Свободи та ще п’ять хрестів, які стояли в різних місцях при дорогах. Це все робилося в ночі. А щоб замовк дзвін церковний, було вкрадене його серце. Після цього в нашому краї почалася масова русифікація. На Східній Україні у великих містах не стало українських шкіл, у нас майже у кожному місті було 1-2 російські школи.
Більшість книг видавалися на російській мові, в державних установах панувала російська мова. Україна все більше перетворювалася на колонію Московської імперії. З З пам’яті молодого покоління було викреслено справжню історію України. Були забуті або сфабриковані славні імена І. Виговського, І. Мазепи, М. Грушевського, С. Бандери та багатьох інших борців за українську незалежну державу. Все робилося для того, щоб український народ забув свою славну історію, дійшло до того, що українці не знають власної мови. В 1985 році до влади в Москві приходить молодий, енергійний Михайло Горбачов. Він почав в країні перебудову. Почалася демократизація радянського суспільства, реабілітація репресованих; газети і журнали друкували раніше невідомі сторінки історії. Народ України дізнався про страхітливі репресії голодомор 1932-1933 рр. Він почав цікавитися своєю історією.
Почалося національне пробудження. На площах, будинках замайоріли прапори національного 
відродження, масово демонтувалися пам’ятники Леніну. Хвиля національного відродження охопила і наше село. 1989 року у Двірцях створено товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка. мета створеного ТУМу полягала у тому, щоб відродити традиції нашого села, виховувати в людей почуття національної гідності. У товариство входили в основному вчителі нашої школи та працівники колгоспу ім. 17 вересня, всього 37 чоловік. Головою ТУМу було обрано вчителя української мови і літератури Воєводу Христину Федорівну. При товаристві працювали секції: екологічна (голова Стрілець М.І.), суспільно-політична (Лех В.В.), культмасова (Білецький І.Ю.). Члени товариства активно пропагували українське слово: виступали з концертами виступами не тільки у своєму селі, а й навколишніх селах. Проводилися екологічні суботники, акції милосердя. Так, гроші, зібрані під час виступів, було віддано на побудову каплички Петра Ратинського. Товариство поповнилося новими членами. У 1990р. воно налічувало 60 членів. І ось настав найвідповідніший момент в роботі Товариства – втілення в життя найзаповітнішої мрії односельчан – підняття над селом національного прапора. Цю урочисту подію Радою Товариства призначено на 22 квітня 1990р. Цього дня з нетерпінням чекали десятки років наші односельчани. Після посвячення прапора отцем Павлом, його було піднято над селом; над радісними людьми. З цим прапором, символом України пов’язана віра людей в щасливе майбутнє у незалежній, вільній Україні. Цього ж дня було посвячена наша школа. Біля національного прапора встановлено вітрину "Рідне село”, де актив осередку ТУМу вивішував свіжі часописи, листівки. Тут було завжди людно, бо є що почитати і з ким порадитись, обговорити події і проблеми сьогодення.
Ще в 1989р. завідуючим клубом с. Двірці було призначено Білецького І.Ю.; який швидко налагодив роботу художньої самодіяльності і провів ремонт клубу. З осені 1989р. в школі почав працювати учительський хор, жіночий та чоловічий вокальні ансамблі, якими керували Білецький І.Ю.та Лех. В.В. Весною, у березні 1990р. учительський хор успішно виступив на огляді Великомостівського куща. На Новий 1990р., і Різдво Христове з ініціативи голови осередку Воєводи Х.Ф. було підготовлено з учнями 8-9 класів Вертеп. Тоді вперше прозвучали колядки, щедрівки в стінах рідної школи, у сільському клубі, на фермі. До 130-ї річниці з дня смерті Т.Г. Шевченка в клубі було проведено звітно-виборчі збори осередку ТУМу, після яких відбувся великий концерт учнів нашої школи і сільського хору. Наш сільський хор із своєю програмою поставив концерт в сусідніх селах: Реклинці, Волиці, Бутинах, Пристані.
« повернутися до розділу «Двірцівський старостинський округ»
