Село Куличків
Покуття хат в розкриллі рушників
Замаєне подвір’я зелен – садом
Осяяне серпневим зорепадом
Таке село красиве – Куличків
Перша згадка про село Куличків відноситься до ХVст. Село невелике, всього проживає близько 540 осіб. В церковних архівних документах написано, що, можливо, люди втікали від панів і ховалися у лісах, а, можливо, тут була колонія. Біля села були поселення і хутори. Щодо назви села, то є дві версії: перша та, що село має назву від прізвища першого поселенця на прізвище Кулич, а інша, що у лісах і на болотах гніздилися птахи кулики.
Парох церкви о. Володимир Породко (служив у 1939 – 1941рр.) так писав у спогадах під назвою «Квіти на морозі» про село «…Куличків село невелике та й небогате, рілля піскова, чимало мочарів і неужитків, сховалося у віночку лісів і дрімає собі над малою річкою…»
Назви вулиць та кутків
- Бурок
- Бігуни (Кіндрахи) – від імені Кіндрат та прізвища Бігун
- Двориськи – на місці панського двору
- Пастівники – зразу за будинками було місце для випасання худоби
- Гріда
- Загріда – відповідно за Грідою
- Гридка. У селі гридкою називали місце, де саджали городину
- Шляхта
- Вільшина – місце, де тільки росла вільха
- Гринюки від прізвища Гринюк
- Салаш
- Кучибінець
- Підболото – від того, що була болотиста місцевість
- Гудзи
- Плиси від прізвища Плис
Сучасні вулиці
Теперішні вулиці називалися на честь своїх героїв. Це могли бути односельчани, які загинули на війні або ж хтось був головою колгоспу чи ще якоюсь видатною людиною: Ващишина, Саноцького, Яцкова, Бігуна, Весняна, Львівська.
Хутори та поселення
- Луцьки (Лісові) – хутір знаходився між с. Куличків і с. Хлівчани
- Вечорки – хутір належав до с. Двірці
- Ядамівка – поселення в сторону с. Сілець
- Ориничі – невеличке поселення серед лісу. Люди згодом переселилися до Куличкова
- Грушки – теж було серед лісу і згодом мешканці були переселені до села
Пам’ятні хрести та могили
- Хрест на хуторі Луцьки. Встановили на місці хутора Лісові, який спалили москалі 12 лютого 1945р. На хуторі було 11 хат.
- Хрести на знак скасування панщини. Перший хрест встановлено так давно, що ніхто не може сказати, хто і коли це зробив. Відомо, що його поновлювали двічі. Другий хрест у центрі села встановили у 1990р. До 1972р. в центрі села була могила, яку розгорнули тракторами, зрівняли із землею і викопали рів. Теперішня могила насипана на цвинтарі у 1990р.
Церква св. вмч. Параскеви П’ятниці
Церква цегляна, побудована у 1910р. на місці старої дерев’яної каплиці за порадою пані Богданської. Вона порадила продати ліс з так званої Громадської соснини, що мав бути на побудову церкви, купити цеглу і звести храм. За спогадами о. Породка: «Мені відразу сподобалися і та висока, гарна, мурована церква, що її могли б позавидувати не одне велике село, а навіть місто… і ця хороша залізна огорожа решітка кругом церковного подвір’я з артистично виконаною брамою, що її спровадили іще за Австрії аж із самого Відня… і той великий, просторий майдан перед церквою, що на ньому красується гарна висока могила з дубовим хрестом…» До Львівського псевдособору 1946 року жителі села були дуже дружні, вони не погодились перейти «на православ’я» і церква була через деякий час закрита. У 1989 році церква була відкрита як православна, але стараннями людей була відновлена історична справедливість і церква функціонує, як греко – католицька. З 1993 року по сьогоднішній день громадою опікується парох о. Іван Копровський. В різні роки у селі правили такі священники: о. Криса, о. Крачковський, о. Іванець, о. Породко, о. Василь Вороновський у 1959 році відправив свою першу Службу Божу у храмі с. Куличків, о. Петро Пиріжок, о. Миколай («Білий»), о. «Соловей» та інші.
Вихідці із села Куличків
Талановитий краєзнавець – дослідник, літератор, громадський діяч Роман Скворій був відомим на Болехівщині та у Долині. Але знаний під чужим іменем. Справжнє ім’я – Володимир Рудий і народився він 28 лютого 1927 року у с. Куличків в хліборобсько – робітничій родині. Він був змушений змінити прізвище, оскільки його родина була причетна до національно – визвольної боротьби. Він знав ціну боротьби за волю і незалежність. Коло його інтересів було дуже різноманітне. Свої дослідження присвячував величним постатям: Франкові, Наталі Кобринській, Зеновію Краківському, Ярославу Лесіву. Плідно займався вивченням «Слова о пол
ку Ігоревім», написав про цей твір дослідження. З 1959 року і до кінця своїх днів публікував свої дослідження, присвячені різним аспектам історії рідного краю.
Завдяки подвижницькій праці зумів відкрити краєзнавчий музей, який сьогодні носить його ім’я. За плідну краєзнавчу роботу у 1992 році став третім краєзнавцем області, лауреатом премії ім. Івана Вагилевича. Про своє рідне село Куличків він написав у спогадах «… про двічі забуте».
