Рідні наших загиблих Захисників Михайла Пенцака та Андрія Жидика отримали посмертні нагороди
Герої не вмирають… Вони живуть у наших серцях
Серце розривається від болю, коли ми згадуємо про тих, хто віддав найдорожче – своє життя за Україну. Вони мріяли, будували плани, любили своїх рідних… але покинули цей світ, захищаючи нас.
29 січня, у день пам’яті Героїв Крут, у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові вшанували пам'ять 50 Захисників України, які загинули, виборюючи незалежність нашої держави. Їхнім родинам було вручено орден «Хрест Героя» – символ честі, самопожертви та справжнього подвигу.
Від імені командування 24 окремої механізованої бригади нагороди передали майор Євген Москалець та Іван Каталуєв. Серед відзначених посмертно були наші земляки – Михайло Пенцак та Андрій Жидик.
Михайло Пенцак – воїн, що не злякався!
Михайло Володимирович Пенцак народився в селі Боянець. Він був командиром відділення, командиром відділення - командиром машини взводу технічної розвідки.
Михайло мав багато друзів, був добрим, чесним і справедливим. Він сумлінно ставився до своєї роботи. У 2020 році мобілізувався захищати Україну в зоні АТО, за що отримав нагороду – медаль «Учасника АТО». На час повномасштабного вторгнення перебував у місті Лисичанськ Луганської області. Після Лисичанська продовжив службу на Бахмутському напрямку Донецької області, за що був відзначений нагородою «За оборону міста Бахмут».
5 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання у Часовому Яру, Бахмутського району, він поліг у бою.
Його побратими кажуть: «Михайло – справжній воїн. Мужній, досвідчений, відданий Україні. Завжди підтримував товаришів, приходив на допомогу, був світлою людиною».
Він не злякався, йшов уперед, розуміючи, що бореться за щось більше, ніж просто сьогоднішній день – за майбутнє своїх рідних, за мирне небо над рідною землею.
Нагороду отримали батьки Михайла – Богдана та Володимир, а також похресник Маркіян.
Це біль, який неможливо передати словами… Але поки ми пам’ятаємо – він живий!
Андрій Жидик – батько, друг, воїн, Герой!
Андрій Петрович Жидик також народився у селі Боянець.
Ще у 2015-2016 роках він не вагаючись став на захист рідної землі. Тоді він отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», але на цьому його боротьба не завершилася.
Коли ворог розпочав повномасштабний наступ, він знову взяв до рук зброю. Захищав Україну на Донеччині, Херсонщині, Запоріжжі.
19 листопада 2024 року, у Часовому Яру, виконуючи бойове завдання, він загинув.
Андрій був людиною великої душі, добрим чоловіком, люблячим батьком і дідусем, вірним другом і справжнім прикладом для своїх дітей та внуків.
Його подвиг оцінили, але жодна нагорода не замінить рідним його теплих обіймів…
Нагороду отримали дружина Ольга, брат Василь, сестра Оксана та син Володимир.
Ці чоловіки могли жити мирним життям. Вони могли не йти на війну. Але вони зробили вибір – стати на захист України.
Їхні імена викарбувані в історії. Їхній подвиг ніколи не зітреться з нашої пам’яті.
Вони більше ніколи не обіймуть своїх рідних. Не скажуть близьким, що все буде добре. Не повернуться додому…Але вони житимуть у наших серцях.
Схиляємо голови перед їхнім подвигом. Дякуємо за життя. За свободу. За Україну.
Вічна пам'ять! Вічна слава!
