Великомостівська громада вшанувала Героїв Небесної Сотні та полеглих Захисників України
Сьогодні, 20 лютого, Україна схиляє голову перед подвигом Героїв Небесної Сотні. 11 років тому на вулиці Інститутській у Києві розстріляли майданівців – людей, які не побоялися стати на захист свободи та європейського майбутнього нашої держави. Їхня боротьба стала символом незламності українського духу.
Але боротьба за Україну триває. Вже третій рік повномасштабного вторгнення, наші воїни зі зброєю в руках відстоюють незалежність держави у жорстокій війні проти російського агресора. Вони – сучасні Герої, які, як і Небесна Сотня, віддали найцінніше – своє життя – заради України.
Сьогодні у Великомостівській громаді відбулося пам’ятне віче, на якому згадали всіх, хто загинув за волю України – від подій Революції Гідності до сьогоднішніх боїв на фронті.
Сльози на очах, запалені свічки, молитви за душі полеглих та слова вдячності – усе це об’єднало людей, які прийшли вшанувати пам’ять Героїв.
Особливим моментом сьогоднішнього дня стало освячення семи нових пам’ятних стел на Алеї Героїв у Великих Мостах.
Вони увічнили імена Захисників, які полягли в боях, захищаючи нас із вами, нашу землю, наші родини.
Володимир Миронюк народився в селі Реклинець, зростав у Соснівці. Його родина була віддана визвольній боротьбі, дід воював в УПА, батьки зазнали заслання.
У 2001 році переїхав до США, працював далекобійником, але залишався вірним Україні. Під час Майдану 2013 року повернувся, вступив до Самооборони, воював у «Правому секторі». З 2014-го – боєць і водій легендарної «Броняшки» у Пісках.
З початком повномасштабного вторгнення воював у спецпідрозділі, брав участь у звільненні Ірпеня. Обрав місію фронтового фотографа, знімав Героїв війни у найгарячіших точках.
У його архіві були тисячі унікальних знімків, але він не прагнув слави, не організовував виставки. Його місія — зберегти пам’ять про Захисників, і часто саме його фото ставали єдиною згадкою про загиблих.
25 вересня 2023 року під час бою біля Курдюмівки Донецької області він не лише знімав репортаж, а й допомагав піхотинцям відбивати атаки. Українські воїни втримали позицію, але сам Володимир Миронюк загинув із фотоапаратом у руках — як справжній Герой.
Дмитро Сапунов народився 1 квітня 1988 року в Мар’їнці. Коли прийшов час захищати Батьківщину, без вагань став до лав ЗСУ.
8 грудня 2022 року загинув під час артилерійсько-мінометного обстрілу в районі Авдіївки, віддавши життя за Україну. Похований у селі Бутини Великомостівської громади, де проживає його сестра з сім'єю, як внутрішньо переміщені особа.
Дмитро назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів та побратимів як мужній, добрий і відданий воїн.
Іван Долецький народився 10 вересня 1998 року у Великих Мостах. Після закінчення училища працював на підприємстві "Промінь". Був люблячим чоловіком та батьком двох донечок.
З серпня 2023 року став на захист України як механік-водій. 17 жовтня загинув у бою біля села Роботине Запорізької області. Довгий час вважався зниклим безвісти, тіло повернули лише 29 грудня 2024 року.
29 січня 2025 року Івана поховали у рідному місті. Він назавжди залишиться в пам’яті родини та громади як відважний Захисник України.
Андрій Хомич народився на Волині, змалку мав патріотичний дух. Після строкової служби працював у будівництві, але з початком війни не зміг залишатися осторонь.
У 2015 році пішов захищати Україну в зоні АТО, а в 2020-му знову став до лав ЗСУ. Під час повномасштабного вторгнення, маючи можливість залишитися за кордоном, без вагань повернувся на фронт. Служив у 65-й ОМБр, був навідником артилерійської та мінометної установки, евакуював поранених, воював у піхоті. За свою відвагу отримав позивний "ЗВЄР".
Проживав з сім'єю у с. Волиця. У серпні 2022 року народилася його донечка Тетяна, яку вперше зміг обійняти лише через два місяці. Попри війну, намагався бути поруч із сім'єю, востаннє приїжджав у серпні 2024 року.
29 жовтня 2024 року загинув у бою біля Новоданилівки Запорізької області. 5 листопада Героя поховали у селі Велика Яблунька з військовими почестями.
Михайло Рудий народився 13 лютого 1989 року в багатодітній сім’ї. Отримав вищу освіту, понад 13 років працював на шахті «Степова». Був активним спортсменом, одним із кращих гравців футбольної команди «Куличків», вірним християнином.
З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив майстром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
27 грудня 2024 року загинув у бою біля Покровська Донецької області. Його відвага, жертовність і любов до України назавжди залишаться в пам’яті рідних, громади та побратимів.
Віталій Навроцький народився в місті Великі Мости. У 11 років залишився сиротою, після чого проживав із братом. У 2005 році закінчив Великомостівську школу, а згодом вступив на навчання до ПТУ №11 за спеціальністю «муляр-штукатур».
Після закінчення навчання працював у будівельній галузі та на пилорамі.
У червні 2024 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Проходив військову службу у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, 425-му окремому штурмовому батальйоні «Скала». Обіймав посаду навідника штурмової роти.
Героїчно загинув 6 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Воздвиженка, Покровського району, Донецької області.
Роман Хас народився 21 квітня 1988 року в місті Великі Мости. Після навчання у Белзькому ПТУ працював у Бутинському лісництві, згодом — за кордоном.
14 жовтня 2024 року був мобілізований до ЗСУ, служив стрільцем-снайпером у десантно-штурмовому батальйоні. Відзначався витримкою, відвагою та відповідальністю.
10 січня 2025 року героїчно загинув у бою поблизу Орлівки Курської області. Похований із військовими почестями у рідному місті.
Кожен із них мав свої мрії, плани, сім’ї. Але коли настав час зробити вибір – вони стали на захист України. Їхні імена закарбовані не лише на меморіальних стелах, а й у наших серцях.
Вічна пам'ять і слава Героям, які віддали свої життя за нашу незалежність! Ми не маємо права забути їхню жертву. Ми маємо жити й боротися заради їхньої мрії – вільної, сильної, непереможної України.
